У жовтні 1994 р. Ч. звернулася в суд із позовом до К. про повернення завдатку, мотивуючи це тим, що в липні 1994 р. сторони цього спору домовилися про укладення між ними договору купівлі-продажу жилого будинку, належного відповідачці на праві власності, і на підтвердження свого наміру придбати будинок вона, Ч., передала відповідачці гроші в сумі 500 доларів США, але згодом К. відмовилась від відчуження належного їй житла, тому позивачка просила суд стягнути з відповідачки зазначені кошти.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 24 грудня 1996 р. в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Ч. просить скасувати рішення районного суду, посилаючись на порушення останнім норм матеріального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала за необхідне задовольнити касаційну скаргу з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що невиконання договору купівлі-продажу сталося з вини самої позивачки, яка не могла виконати своє зобов'язання щодо оплати вартості будинку через відсутність грошей. Згідно з правилом ч. 2 ст. 195 ЦК (1540-06) у разі, коли за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони, тому суд дійшов висновку про безпідставність вимог Ч. Проте, постановлюючи рішення, суд неправильно застосував норму матеріального права.

Так, правило ст. 195 ЦК (1540-06) поширюється на випадки, коли договір було укладено, але одна зі сторін ухиляється від його виконання. У даному ж випадку судом не встановлено факту укладення договору купівлі-продажу з дотриманням обов'язкової для цього нотаріальної форми, тому висновок суду про те, що одержані стороною за розпискою гроші є завдатком, який залишається у відповідачки в разі відмови позивачки від виконання угоди, є помилковим.

Необгрунтованими є також посилання суду на те, що всупереч вимогам чинного законодавства в розписці грошову суму зазначено в іноземній валюті (долари США), що теж свідчить про невідповідність позовних вимог закону. Проте, як видно з матеріалів справи, хоча передана відповідачці 17 липня 1994 р. грошова сума і зазначена в розписці в доларах США, позовні вимоги були заявлені у валюті України. До того ж згідно зі ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 (15-93) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" наслідком використання резидентами і нерезидентами на території України іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії НБУ є відповідальність у вигляді штрафу, тому відмова в задоволенні позову з цих підстав також є помилковою. Крім того, всупереч вимогам статей 40, 202 ЦПК (1501-06, 1502-06) суд не дав оцінки доводам позивачки про поважність причин її відмови від укладення договору.

За таких обставин ухвалене у справі рішення про відмову позивачці в задоволенні її вимог підлягає скасуванню на підставі ст. 340 ЦПК (1503-06) як таке, що постановлене внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 24 грудня 1996 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.