СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
16.05.2002
(Витяг)
У травні 1992 р. Р. звернулася до суду зі скаргою на рішення
виконкому Комунарської районної ради народних депутатів
м. Запоріжжя від 16 квітня 1992 р. N 105, мотивуючи це тим, що
вона є власницею 1/2 жилого будинку в м. Запоріжжі, а сусіднє
будинковолодіння належить на праві власності К., однак до
22 червня 1990 р. воно належало на праві власності М., який у
1986 р. самовільно збудував дві надвірні споруди у безпосередній
близькості від земельної ділянки Р., чим порушив її права. Проте
рішенням Комунарського райвиконкому від 5 січня 1987 р. зазначені
споруди було узаконено. У 1992 р. виконком повторно розглядав це
питання, однак дійшов висновку, що немає підстав для скасування
його попереднього рішення, про що 16 квітня 1992 р. прийняв
відповідне рішення. Посилаючись на його незаконність, заявниця
просила суд задовольнити подану нею скаргу.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від
30 жовтня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Запорізького обласного суду від 19 грудня
2000 р., скаргу задоволено. Рішення виконкому Комунарської
районної ради народних депутатів м. Запоріжжя від 16 квітня 1992
р. визнано незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
У касаційній скарзі К. просить скасувати судові рішення,
посилаючись на порушення норм процесуального права.
Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України
визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити з таких
підстав.
Приймаючи до розгляду скаргу Р. і розглядаючи її в порядку
провадження, передбаченого гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, суд виходив з
того, що звернувшись до суду з проханням скасувати рішення
виконкому, заявниця оскаржувала бездіяльність органу місцевого
самоврядування у сфері управлінської діяльності, через яку були
порушені її права та свободи як громадянина.
Однак з матеріалів справи вбачається, що оскаржуючи рішення
виконкому, заявниця посилалася на те, що спірні споруди не
відповідають будівельним та санітарним нормам, а це не дає їй
можливості повноцінно використовувати земельну ділянку, і просила
суд захистити її права землекористувача. Відповідно до роз'яснення
Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в п. 9 постанови
від 3 грудня 1997 р. N 13 ( v0013700-97 ) (v0013700-97)
"Про практику розгляду
судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних,
посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які
порушують права та свободи громадян", при розгляді справ за
правилами гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
вирішуються питання не про
захист суб'єктивних прав, що виникли з цивільних, трудових,
сімейних та інших правовідносин шляхом їх встановлення і визнання,
а про поновлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, законами та іншими нормативно-правовими
актами й порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними
управлінських функцій. Зазначених положень суд не врахував, чим
допустив порушення норм ч.7 ст. 248-6 ЦПК, згідно з якими суд,
встановивши при розгляді справи наявність спору про право, який
розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без
розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на
загальних підставах.
Крім того, при вирішенні справи суд не звернув належної уваги
на ту обставину, що скасування оскаржуваного рішення виконкому
безпосередньо впливає на майнові права К. як власниці спірних
споруд, і не залучив її до участі в розгляді справи, в той час як
згідно з п.4 ст. 336 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
у випадку вирішення судом
питання про права й обов'язки осіб, які не були залучені до участі
у справі, судове рішення підлягає безумовному скасуванню з
направленням справи на новий розгляд.
Поза увагою суд залишив і той факт, що в провадженні цього ж
суду перебувала інша справа за позовом Р. до К. про усунення
перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування шкоди,
предметом розгляду якої також було зазначене рішення виконкому, й
не дав оцінки цьому факту.
За таких обставин судова ухвала у справі про скасування
рішення Комунарського райвиконкому підлягає скасуванню як така, що
постановлена внаслідок неправильного застосування судом норм
процесуального права. Тому судова палата з цивільних справ
Верховного Суду України рішення Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 30 жовтня 2000 р. скасувала і направила справу до
цього ж суду на новий розгляд.
Надруковано:
"Рішення Верховного Суду України",
2003 р.