СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
25.04.2002
(Витяг)
У серпні 2001 р. ЗАТ КБ "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ)
звернулося зі скаргою до суду на дії державного виконавця відділу
державної виконавчої служби Жовтневого районного управління
юстиції м. Дніпропетровська (далі - відділ ДВС), які просило
визнати неправомірними та скасувати постанову державного виконавця
від 7 серпня 2001 р. про порушення виконавчого провадження щодо
примусового виконання постанови від 5 серпня 2001 р. N 15
управління НБУ в Черкаській області про стягнення з ЗАТ КБ штрафу
в доход держави в розмірі 340 грн. за порушення валютного
законодавства.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від
26 вересня 2001 р. дії державного виконавця відділу ДВС щодо
порушення виконавчого провадження для примусового виконання
зазначеної постанови управління НБУ в Черкаській області про
стягнення з ЗАТ КБ штрафу в доход держави в розмірі 340 грн. за
порушення валютного законодавства визнані неправомірними.
Постанову державного виконавця щодо порушення цього виконавчого
провадження скасовано.
У касаційній скарзі НБУ порушило питання про скасування
рішення суду і направлення справи на новий розгляд, зазначаючи, що
висновки суду не відповідають чинному законодавству.
Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України
дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з таких
підстав.
Законом від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) (606-14)
"Про
виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець
зобов'язаний прийняти виконавчий документ і своєю постановою
відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк
пред'явлення цього документа до виконання і останній відповідає
вимогам, передбаченим цим Законом (ст. 24), і має відмовити у
відкритті виконавчого провадження в разі пропуску встановленого
строку пред'явлення документів до виконання, неподання виконавчого
документа про виконання рішення, зазначеного у ст. 3 цього Закону,
або наявності інших обставин, передбачених Законом, які виключають
здійснення виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону ( 606-14 ) (606-14)
перелічені в
ній рішення, а також рішення інших державних або недержавних
органів у випадках, передбачених Законом, є такими, що підлягають
виконанню державною виконавчою службою.
Задовольняючи скаргу, суд вважав, що постанова Черкаського
обласного управління НБУ про стягнення штрафу з ЗАТ КБ за
порушення валютного законодавства не є виконавчим документом і не
підлягає виконанню державною виконавчою службою, оскільки ця
постанова прийнята на підставі Положення про валютний контроль
(затверджене постановою Правління НБУ від 8 лютого 2000 р. N 49
( z0209-00 ) (z0209-00)
, зареєстроване в Мін'юсті 4 квітня 2000 р. за
N 209/4430; далі - Положення), а не названого Закону ( 606-14 ) (606-14)
, і
тому не належить до переліку рішень, передбачених ст. 3 Закону.
При цьому суд посилався на порушення державним виконавцем статей
59, 73 Закону від 7 грудня 2000 р. N 2121-III ( 2121-14 ) (2121-14)
"Про
банки і банківську діяльність", ст. 5 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
і ст. 92
Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, згідно з якою відповідальність за
певні порушення може бути встановлена виключно законами України.
Однак до висновку про те, що постанова Черкаського обласного
управління НБУ про стягнення штрафу не належить до виконавчих
документів, суд дійшов внаслідок помилки у застосуванні норм
матеріального права.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого
1993 р. N 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
"Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" НБУ є головним органом валютного контролю в
Україні (ст. 13) і йому, а за його визначенням - також
підпорядкованим йому органам належить право застосовувати до
резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного
регулювання і валютного контролю, як захід відповідальності штраф
(фінансові санкції) у розмірі, визначеному відповідно до
зазначеного акта законодавства (ст. 16).
Крім того, ст. 73 Закону "Про банки і банківську діяльність"
( 2121-14 ) (2121-14)
передбачено, що в разі порушення банками або іншими
особами, які можуть бути об'єктом перевірки відповідно до цього
Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ
або здійснення речових операцій, які загрожують інтересам
вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ вправі застосовувати
такий захід впливу, як накладення штрафу на банки, відповідно до
Положення, затвердженого Правлінням НБУ, в розмірі не більше 1%
від суми зареєстрованого статутного фонду. Положенням визначено
порядок притягнення до відповідальності за порушення валютного
законодавства і застосування штрафу.
Пунктом 3.5 Положення ( z0209-00 ) (z0209-00)
(в редакції постанови
Правління НБУ від 14 березня 2001 р. N 106 ( z0418-01 ) (z0418-01)
передбачено, що постанова про стягнення штрафу, яка складається за
формою згідно з додатком N 2 до цього Положення, надсилається
територіальним управлінням НБУ порушнику, який протягом п'яти днів
після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного
бюджету України. В разі несплати комерційним банком або фінансовою
установою штрафу в зазначений строк останній підлягає стягненню в
судовому порядку, тобто постанова примусово виконується органами
державної виконавчої служби.
Таким чином, відповідальність за порушення банками правил
валютного законодавства, застосування як заходу відповідальності
до них штрафу (фінансових санкцій) і порядок застосування таких
санкцій визначені законами держави, а не підзаконними актами, як
це вважав суд.
Форма постанови про притягнення до такої відповідальності
відповідає вимогам до виконавчого документа, сформульованим у
ст. 19 Закону "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Дії державного виконавця не суперечать ст. 59 Закону "Про
банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, згідно з якою
стягнення на власні кошти банку, грошові кошти та інші цінності
фізичних і юридичних осіб, що знаходяться у банку, може бути
звернене за виконавчими документами, передбаченими законами
України, а ст. 5 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
не стосується зазначених
правовідносин.
З урахуванням наведеного постанова державного виконавця про
відкриття виконавчого провадження на підставі постанови
Черкаського обласного управління НБУ від 5 серпня 2001 р.
відповідала положенням ст. 24 Закону "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
.
Оскільки суд повно і правильно встановив обставини справи,
але неправильно застосував норми матеріального права, судова
палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення
Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня
2001 р. скасувала, а ЗАТ КБ в задоволенні скарги на дії державного
виконавця відділу виконавчої служби Жовтневого районного
управління юстиції м. Дніпропетровська відмовила.
Надруковано:
"Рішення Верховного Суду України",
2003 р.