428/13853/16-а Про визнання відмови в призначенні пенсії за вислугу років протиправною та зобов'язання призначити пенсію за вислугу років в органах прокуратури - 18.10.2018 Прийняття

- визнати протиправним і скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07 жовтня 2016 року № 4920/2016 про відмову в призначенні йому пенсії згідно із Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року (1697-18) (далі за текстом - Закон № 1697-VII (1697-18) );

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити йому пенсію за вислугу років згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII з дня звернення - 30 вересня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначив, що 30 вересня 2016 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) . Станом на 13 вересня 2016 року його стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України становив 20 років 01 місяць 26 днів. Загальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 22 роки 06 місяців 00 днів. Рішенням від 07 жовтня 2016 року за № 4920/2016 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) , з підстав того, що пунктом 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (213-19) (далі за текстом - Закон № 213-VІІІ (213-19) ) визначено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх видів пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державу службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 січня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07 жовтня 2016 року № 4920/2016 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити позивачу пенсію за вислугою років згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII з дня звернення, тобто з 30 вересня 2016 року.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєверодонецького міського суду Луганської області від 23 січня 2017 року залишено без задоволення. Постанову Сєверодонецького міського суду Луганської області від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивач станом на час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років, тобто станом на 30 вересня 2016 року, мав необхідний для призначення пенсії за вислугу років згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII загальний стаж роботи та стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах (в органах прокуратури).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сєверодонецького міського суду Луганської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 20 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 428/13853/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі за текстом - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 428/13853/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 17 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 18 жовтня 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії трудової книжки позивача та копії довідки прокуратури Луганської області від 13 вересня 2016 року, він працює в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, у тому числі:

- з 13 серпня 1996 року по 18 червня 1997 року - слідчий-стажист прокуратури Кам'янобрідського району міста Луганська Луганської області;

- з 19 червня 1997 року по 02 листопада 1997 року - слідчий прокуратури Кам'янобрідського району міста Луганська Луганської області;

- з 03 листопада 1997 року по 12 травня 1999 року - старший слідчий прокуратури Кам'янобрідського району міста Луганська Луганської області;

- з 13 травня 1999 року по 05 липня 2000 року - прокурор відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури Луганської області;

- з 06 липня 2000 року по 10 червня 2001 року - старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури Луганської області;

- з 11 червня 2001 року по 30 липня 2003 року - старший прокурор відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Луганської області

- з 01 серпня 2003 року по 01 березня 2004 року - заступник прокурора Жовтневого району міста Луганська Луганської області;

- з 02 березня 2004 року по 11 березня 2004 року - виконувач обов'язків заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Луганської області;

- з 12 березня 2004 року по 31 жовтня 2004 року - заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Луганської області;

- з 01 листопада 2004 року по 25 вересня 2005 року - начальник відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Луганської області;

- з 26 вересня 2005 року по 08 квітня 2007 року - старший помічник прокурора Жовтневого району міста Луганська Луганської області;

- з 09 квітня 2007 року по 27 вересня 2007 року - старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Луганської області;

- з 28 вересня 2007 року по 11 грудня 2012 року - заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при розслідуванні злочинів проти життя прокуратури Луганської області;

- з 12 грудня 2012 року по 31 липня 2013 року - старший прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області;

- з 01 серпня 2013 року по 20 жовтня 2014 року - заступник начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області;

- з 21 жовтня 2014 року по 15 липня 2015 року - начальник відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області;

- з 16 липня 2015 року по 11 січня 2016 року - начальник відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області;

- з 12 січня 2016 року по цей час - начальник відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області.

Станом на 13 вересня 2016 року стаж роботи позивача на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури становить 20 років 02 місяці 01 день. До вислуги років, що дає право на пенсію відповідно до частини п'ятої статті 86 Закону № 1697-VІІ підлягає зарахуванню також з 01 вересня 1991 року по 29 червня 1996 року - половина строку навчання в Національній юридичній академії України на денній формі навчання. Вислуга років позивача, що дає йому право на пенсію згідно із статтею 86 Закону № 1697- VІІ станом на 13 вересня 2016 року складає 22 роки 06 місяців 00 днів.

30 вересня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону № 1697-VІІ (1697-18) , що не заперечується відповідачем.

Відповідно до копії рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії за № 4920/2016 від 07 жовтня 2016 року, позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років, оскільки згідно змін, внесених з 01 квітня 2015 року Законом № 213-VIII (213-19) "з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України". Тобто пенсії з 01 червня 2015 року та по теперішній час не призначаються. Згідно статті 86 Закону 1697-VII право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають прокурори в період з 01 жовтня 2015 по 30 вересня 2016 року при наявності стажу роботи за вислугу років 22 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції неправомірно задоволено позовні вимоги. Відповідач наголошує, що відповідно до Закону № 213- VІІІ (213-19) , з 01 червня 2015 року пенсії, в порядку та на умовах Закону № 1697- VІІ (1697-18) не призначаються та не перераховуються. Закон неконституційним не визначався, тому рішення про відмову Управління у призначенні пенсії прийнято правомірно, а правові підстави для скасування такого рішення відсутні.

Від позивача відзиву або заперечення на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний у пункті 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (1789-12) (далі - Закон №1789-ХІІ (1789-12) ) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, з аналізу пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ (1789-12) .

Проте 15 липня 2015 року, у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) , Закон № 1789-ХІІ (1789-12) втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53.

Статтею 86 Закону № 1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ (2148-19) установлено, що норми статті 86 Закону України "Про прокуратуру" щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Слід зазначити, що до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" законодавцем вносились зміни, зокрема, у частини дев'яту згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 19 грудня 2017 року (2249-19) № 2249-VІІ, частину п'ятнадцяту згідно із Законом України від 06 грудня 2016 року № 1771- VІІ, що додатково свідчить про чинність статті 86 Закону України "Про прокуратуру".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сєверодонецького міського суду Луганської області від 23 січня 2017 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року, та є діючим, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічна позиція вже висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 686/17309/17, у постанові від 23 липня 2018 року у справі № 607/7403/16-а та у постанові від 02 серпня 2018 року у справі № 173/698/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач 30 вересня 2016 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону № 1697-VІІ (1697-18) .

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 86 Закону № 1697-VІІ прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року, вислуги років не менше 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення з вказаною заявою позивач мав вислугу років, яка складала 22 роки 6 місяців, у тому числі на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури становить 20 років 02 місяці 01 день.

Враховуючи встановлені обставини справи та правове регулювання, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що позивач, на день звернення до відповідача мав необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 86 Закону № 1697-VІІ, а рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі не відповідає чинному законодавству та принципу верховенства права, який гарантований статтею 8 Конституції України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що Пенсійний орган у спірних правовідносинах безпідставно не застосував положення статті 86 нового Закону України "Про прокуратуру", що набрав чинності 15 липня 2015 року, і на який не може поширюватись дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (213-19) .

У зв'язку із чим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку про залишення без задоволення касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та залишення у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.