463/4223/16-а Про визнання дій УПФУ неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії державного службовця - 18.10.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. та судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі судді Ніколіна В.В. від 24 лютого 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Личаківського районного суду м. Львова з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова (далі також - Управління, відповідач, скаржник), у якому просила визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у перерахунку їй пенсії та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеної їй пенсії з 22 серпня 2016 року, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", врахувавши під час обчислення розміру пенсії матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, індексацію заробітної плати, зазначених у довідці від 15 серпня 2016 року № 1101/06.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Львівського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2016 року та прийняти нову постанову про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу Управління на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2016 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Залишаючи апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова без руху суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана скарга не відповідає вимогам частини шостої статті 187 КАС України, а саме до неї не було долучено документ про сплату судового збору.

У встановлений термін вказані в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху недоліки не були усунуті, проте 06 лютого 2017 року від Управління надійшло клопотання, в якому останнє просило звільнити від сплати судового збору.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (1774-19) внесено зміни до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , відповідно до яких Пенсійний фонд та його органи звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Оскільки ухвала про залишення апеляційної скарги без руху винесена 17 січня 2017 року, в час коли Пенсійний фонд України звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його сплати. Зазначив, що бюджетом Пенсійного фонду України на 2016 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2016 року № 190 (190-2016-п) , не було передбачено витрати на сплату судового збору.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу повернуто Управлінню Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на підставі частини третьої статті 108 та частини третьої статті 189 КАС України.

Відповідач, не погоджуючись з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року, звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить її скасувати та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, відповідно до пункту 18 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (1774-19) ) від сплати судового збору звільняються Пенсійний фонд та його органи. Так як ухвала про залишення апеляційної скарги без руху винесена 17 січня 2017 року, а ухвала про повернення апеляційної скарги - 24 лютого 2018 року, в час коли Пенсійний фонд України звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його сплати. Вказує, що згідно з частиною другою статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Бюджетом Пенсійного фонду України на 2016 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2016 року № 190 (190-2016-п) , не було передбачено витрати на сплату судового збору. Повідомив, що тимчасовим розписом доходів і видатків на І квартал 2017 року, який затверджено наказом Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова від 30 грудня 2016 року № 124 "Про затвердження тимчасових розписів доходів і видатків Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на І квартал 2017 року" не передбачено витрати на сплату судового збору. Тому судом апеляційної інстанції не враховано те, що Управління не мало можливості сплатити судовий збір у зв'язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету, відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/4223/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

З моменту відкриття касаційного провадження Вищим адміністративним судом України не було вжито жодних реальних процесуальних дій, спрямованих на розгляд даної касаційної скарги.

Пунктом 6 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положеннями пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України (2747-15) від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 03 квітня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною шостою статті 187 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до частини третьої статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, а саме така апеляційна скарга залишається без руху.

Згідно з частиною другою статті 87 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 88 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення).

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI (3674-17) (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) (далі - Закон № 3674-VI (3674-17) ).

Частиною першою статті 8 Закону № 3674-VI встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Комплексний аналіз указаних законодавчих положень дає підстави для таких висновків.

Звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 88 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), та статтею 8 Закону № 3674-VI, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Згідно з частиною третьою статті 108 та частиною третьою статті 189 (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) апеляційна скарга повертається особі, що її подала, якщо цією особою не усунуто недоліків, залишеної без руху апеляційної скарги.

Так, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу відповідача на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2016 року залишено без руху з підстав невідповідності вимогам частини шостої статті 187 КАС України та надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання документа про сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи вищезазначена ухвала була отримана Управлінням 25 січня 2017 року.

Відтак, відповідач мав можливість усунути недоліки апеляційної скарги у строк до 06 лютого 2017 року.

Однак, у встановлений строк Управлінням не було виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи документа про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги, у зв'язку з чим на підставі частини третьої статті 108 та частини третьої статті 189 КАС України ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику.

Верховний Суд зазначає, що питання порядку сплати судового збору вирішується відповідно до закону, чинного на момент вчинення стороною певної процесуальної дії (апеляційна скарга датована 19 грудня 2016 року та отримана судом 27 грудня 2016 року) та в подальшому не підлягає зміні у зв`язку із зміною законодавства, що повною мірою узгоджується із принципом правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.

Крім того, суд звертає увагу, що відсутність коштів у державного органу не є достатньою та беззаперечною підставою для звільнення від виконання обов'язку щодо сплати судового збору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув апеляційну скаргу Управління на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2016 року.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції.

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05).

Згідно з пунктами 53, 54, 60 рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29).

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, прийняв рішення у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.