Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Перечинського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2008р.

у справі №15/66 господарського суду Закарпатської області

за позовом Перечинського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України

до відповідача Приватного підприємства "Контур К"

про стягнення 54707,40грн.

за участю представників:

Перечинського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України – не з’явилися;

ПП "Контур К" - не з’явилися

Перечинський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом та просив суд стягнути з відповідача –Приватного підприємства "Контур К" 56086,13грн., у т.ч. 7212,63грн. річних та 48873,50грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення умов договору купівлі-продажу від 22.06.2006р. в частині строку сплати коштів за об’єкт купівлі-продажу (а.с.2-3).

Відповідач у справі – ПП "Контур К" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:

- позивач не передав йому майно в день укладення договору купівлі-продажу –22.06.2006р. за актом прийому-передачі;

- об’єкт купівлі-продажу переданий лише 03.05.2008р., а технічна документація –30.05.2008р.;

- ПП "Контур К" виконало взяті на себе зобов’язання в частині сплати коштів за об’єкт купівлі-продажу у повному обсязі (а.с.15).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач уточнив розмір таких вимог. Відповідно до поданої заяви, позивач просить стягнути з відповідача 54707,40грн., що включає збитки від інфляції та проценти (а.с.25).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.07.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 54707,40грн., у т.ч. 82.46грн. річних та 5462494грн. збитків від інфляції (а.с.37-39).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач допустив порушення виконання зобов’язання з оплати грошових коштів за об’єкт купівлі-продажу;

- відповідач, як особа, що порушила виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2008р. рішення господарського суду Закарпатської області від 29.07.2008р. скасовано, а у задоволенні позову відмовлено (а.с.72-73).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач зупинив виконання зобов’язання з оплати коштів за об’єкт купівлі-продажу до виконання позивачем своїх зобов’язань з передачі майна, тому він не є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Перечинський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права (а.с.84-89).

Відповідач у справі – ПП "Контур К" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2008р. залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду даної справи по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку встановлено, що між сторонами у справі –Перечинським районним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та ПП "Контур К" укладено договір купівлі-продажу.

Предметом вказаного договору є оплатна передача позивачем у власність відповідача будівель та приміщень комплексу, який розташований у м. Перечин по вул. Жовтнева, 108. Зокрема, об’єктом купівлі-продажу за цим договором є:

- частина літ "А" загальною площею 343,6м2: 2 поверх (позн.1-18) площею 316,6м2, приміщення 1-го поверху (позн. 9) площею 15,7м2 (позн.18) -11,3м2;

- частина гаража літ."Б" загальною площею 276,3м2;

- літ. "В" площею 380,5м2;

- літ "Г";

- літ. "Е", огорожа №1-2.

Ціна зазначеного об’єкта купівлі-продажу визначена сторонами у п.2 договору та становить 195 070грн.

Відповідно до умов договору, відповідач взяв на себе зобов’язання перерахувати на рахунок позивача до 02.07.2006р. вищевказану вартість об’єкта купівлі-продажу.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку, визначеного ч.2 ст. 625 ЦК України, щодо відшкодування збитків від інфляції та сплати трьох процентів річних, у зв’язку з порушенням строків виконання зобов’язання з перерахування вартості об’єкта.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили, що позивач перерахував кошти за об’єкт купівлі-продажу наступним чином: 09.10.2006р. –100 000грн.; 13.05.2008р. –95 070грн.

Зазначене стало підставою для висновку суду першої інстанції про те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов’язань і такий висновок суду першої інстанції є правильним з огляду на таке.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки, як встановлено судами, відповідач не виконав взяте на себе зобов’язання з перерахування грошових коштів у сумі 195 070грн. у строк до 02.07.2006р., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем зобов’язання.

Висновок суду апеляційної інстанції про помилковість твердження суду першої інстанції щодо порушення відповідачем строку виконання взятого на себе зобов’язання з оплати коштів є хибним з наступних підстав.

Вважаючи, що відповідач не допускав порушення взятого на себе зобов’язання, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач скористався наданим йому ч.3 ст. 538 ЦК України правом зупинити виконання свого обов’язку до моменту передачі об’єкта купівлі-продажу за умовами договору позивачем.

Відповідно до ч.3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Разом з тим, зазначена норма застосована судом апеляційної інстанції без врахування інших норм матеріального права, які підлягали застосуванню для правильного вирішення спору у даній справі.

Так, касаційна інстанція погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що, відповідно до укладеного договору, у сторін виникли зустрічні зобов’язання.

Зокрема, в силу ч.1 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Загальний порядок виконання зустрічних зобов’язань визначений ч.2 цієї норми, відповідно до якої при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Договором не визначений строк виконання обов’язку позивача по передачі об’єкта купівлі-продажу відповідачу, однак, встановлено, що такий факт оформлюється актом прийому-передачі.

Згідно ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, що відповідач до 02.07.2006р. звертався до позивача з вимогою виконати зобов’язання, строк виконання якого договором не визначений, щодо передачі об’єкта купівлі-продажу разом із технічною документацією.

Таким чином, висновку про те, що виконання позивачем зобов’язання з передачі об’єкта купівлі-продажу мало передувати повному виконанню відповідачем зобов’язання із сплати коштів, суд апеляційної інстанції дійшов помилково, не взявши до уваги положення вищенаведених норм матеріального права.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на те, що, відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, відповідач зобов’язаний був оплатити товар після його прийняття, помилкові.

Зазначена норма містить звичайну умову зобов’язання з купівлі-продажу. Однак, така норма є диспозитивною, оскільки передбачає право сторін змінити її, що вбачається із її змісту.

Так, відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судами, сторонами передбачено у п.2 договору, що покупець зобов’язується перерахувати на рахунок продавця грошові кошти у сумі 195 070грн. до 02 липня 2006р.

Згідно ч.3 ст. 692 ЦК України, положення якої безпідставно не взяті до уваги судом апеляційної інстанції, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов’язання, повинен відшкодувати відповідачу збитки від інфляції та три проценти річних .

Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивачем невірно розрахований розмір відповідних вимог за період прострочення. Так, збитки від інфляції за період, заявлений позивачем, враховуючи часткову оплату та строк прострочення, становлять 42 747,63грн., а проценти –6 111,17грн.

За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2008р. підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а рішення господарського суду Закарпатської області від 15.07.2008р. - зміненню в частині визначення розміру збитків від інфляції та процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, рішення суду першої інстанції підлягає зміненню також і в частині розподілу судових витрат. Так, позивачу підлягає частковому відшкодуванню за рахунок відповідача витрати, понесені ним у зв’язку з:

- оплатою державного мита з позовної заяви - у розмірі 488,51грн.;

- оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –у розмірі 102,78грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, позивачу підлягає частковому відшкодуванню за рахунок відповідача витрати, понесені, у зв’язку з оплатою касаційної скарги державним митом, а саме у розмірі 244,27грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Перечинського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2008р. у справі №15/66 господарського суду Закарпатської області скасувати.

3. Рішення господарського суду Закарпатської області від 15.07.2008р. у справі №15/66 змінити, виклавши п.2 його резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Приватного підприємства "Контур К" на користь Перечинського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України 42 742,63грн. збитків від інфляції, 6 111,17горн. процентів, 488,51грн. - в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату позову державним митом, 102,78грн. - в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

В іншій частині рішення господарського суду Закарпатської області від 15.07.2008р. залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Контур К" на користь Перечинського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України в рахунок відшкодування витрат на оплату касаційної скарги державним митом 244,27грн.

5.Доручити видати наказ на виконання п.4 резолютивної частини даної постанови господарському суду Закарпатської області.