СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 29.11.2000
(Витяг)
У лютому 1995 р. житлово-експлуатаційна контора (далі - ЖЕК)
N 1 м. Луцька звернулася в суд із позовом до К. про встановлення
порядку користування земельною ділянкою. Позивач зазначав, що є
власником 23/50 будинку в м. Луганську, а 27/50 цього будинку
належать відповідачці. Між М., наймачем належної ЖЕК частини
будинку та К. виник спір щодо порядку користування земельною
ділянкою, на якій цей будинок розташовано. Посилаючись на такі
обставини, а також на те, що з рішенням узгоджувальної комісії
Луцької міської ради М. не погодилась, позивач просив установити
порядок користування земельною ділянкою.
Ухвалою Луцького районного суду Волинської області від 17
березня 1996 р. у порядку ст. 105 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
було проведено
заміну неналежного позивача і до участі у розгляді справи як
позивача залучено М.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Луцького районного суду від 8 квітня 1996 р. позов було задоволено
і встановлено порядок користування земельною ділянкою між
сторонами згідно з висновком технічної експертизи. У касаційному
порядку справа не розглядалась.
Постановою президії Волинського обласного суду від 22 грудня
1999 р. протест заступника прокурора Волинської області було
залишено без задоволення, а згадане вище рішення - без зміни.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень
і направлення її на новий розгляд у зв'язку з порушенням норм
процесуального та матеріального права. Судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких
підстав.
Відповідно до ст. 22 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
право власності чи
користування земельною ділянкою виникає лише після встановлення
землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на
місцевості) й одержання документа, що посвідчує це право.
Допускаючи заміну неналежного позивача та задовольняючи
вимоги М., суд ретельно не перевірив, чи має остання право на
користування частиною спірної земельної ділянки, а отже, чи мала
вона право вимагати встановлення порядку користування нею, у
зв'язку з чим допустив неповноту при з'ясуванні дійсних обставин
справи. Та обставина, що з М. укладено договір найму жилого
приміщення, сама по собі не є підставою для визнання за нею права
на користування спірною земельною ділянкою.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
викладені в ухвалі
вказівки суду, що розглядає справу в касаційному порядку, є
обов'язковими для суду, який заново розглядає дану справу.
Як вбачається з матеріалів справи, скасовуючи попереднє
рішення суду першої інстанції, судова колегія обласного суду в
своїй ухвалі зазначила, що суд повинен обговорити питання про
притягнення до участі у справі Луцької міської ради, якій належить
спірна земельна ділянка. Однак суд на порушення вимог згаданої
статті ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
вказівок суду касаційної інстанції не
виконав.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд послався на
висновок наявної в матеріалах справи технічної експертизи від 4
жовтня 1994 р. Проте на порушення вимог ст. 57 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
зазначену експертизу було проведено до надходження позовної заяви
до суду, ухвали про її призначення в матеріалах справи немає, при
формуванні порушених перед експертом питань пропозицій сторін
враховано не було.
За таких обставин, коли рішення суду постановлено з
порушенням норм як процесуального, так і матеріального права, воно
не може бути визнано законним та обгрунтованим і підлягає
скасуванню. Оскільки президія обласного суду, залишаючи протест
без задоволення, а судове рішення - без зміни, не взяла до уваги
зазначених недоліків, її постанова також не може залишатися в
силі.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, рішення Луцького районного суду та постанову
президії Волинського обласного суду скасувала і направила справу
на новий розгляд.
"Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.