Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.07.2008 (суддя: В.Тисянчин) позов про стягнення збитків та штрафу за непоставлену згідно договору деревину задоволено частково. З відповідача стягнуто заявлену суму збитків та витрати з оплати юридичних послуг в сумі 1000 грн. В решті позовних вимог та вимог про стягнення 6500 грн. витрат з юридичних послуг відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав договірні зобов'язання з поставки деревини в обумовленій договором кількості по ціні 355 грн. за кубічний метр, а позивач купив обумовлений договором обсяг деревини по ціні 410 грн. за кубічний метр, внаслідок чого зазнав збитків.

В частині заявленого до стягнення штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання в позові відмовлено у зв'язку із закінченням шестимісячної позовної давності.

Витрати на юридичні послуги відшкодовуються в межах сплати, підтвердженої за рахунком від 06.09.2007 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2008 (судді: О.Дубник, Т.Процик, М.Слука) рішення господарського суду Закарпатської області від 08.07.2008 скасовано. В позові відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тими обставинами, що порушення умов договору з боку відповідача відсутні. За умовами договору обов'язок відповідача виникав за виконання позивачем передоплати, тоді як відсутність передоплати є свідченням відмови позивача від виконання договору. Позивачем не було здійснено передоплати, а сплачені відповідачу в якості застави кошти було повернуто позивачу. Інші передоплати не проводилися.

По вимогах про стягнення витрат на юридичні послуги відмовлено за недоведеністю.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з тих підстав, що судом не було враховано обставин, встановлених у справі № 16/170 рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.08.2007. Внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з продажу деревини позивач вимушений був придбати цю деревину по значно вищій ціні, внаслідок чого зазнав збитків. За неналежне виконання зобов'язань відповідач повинен сплатити обумовлений договором штраф. Судом неправильно застосовано норму ст. 258 Цивільного кодексу України, так як позовна давність для вимог про стягнення штрафу становить один рік.

Сторони правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 5/52 покупець протягом 15 робочих днів з моменту підписання договору повинен перерахувати на рахунок продавця 10 відсотків суми договору за вирахуванням перерахованої продавцю застави.

На відповідну суму у терміни, визначені договором, продавець здійснює поставку. Подальша оплата здійснюється до моменту чергової поставки, про яку продавець зобов'язаний завчасно повідомляти покупця.

Апеляційною інстанцією встановлено, що позивачем не було здійснено передоплати, а кошти перераховані в якості застави відповідачем були повернуті на вимогу позивача.

Будь-яких інших передплат позивачем не вчинялось.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновком, що за відсутності сплати позивачем авансу у відповідача не виникло зобов'язання з поставки обумовленої договором продукції, а відтак відповідач умов договору не порушив.

Відповідно до ст. 22 ЦК України передбачено відшкодування збитків особі, право якої порушено, та визначено збитки, зокрема, як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Покладення відповідальності за завдані збитки можливе за наявності усіх складових цивільного правопорушення, як то наявність реальних збитків, вини боржника, протиправної поведінки боржника та причинного зв’язку між протиправною поведінкою та нанесеними збитками.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено факту порушення зобов'язання відповідачем, підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді зобов’язання відшкодувати збитки відсутні.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Дослідивши надані позивачем докази понесених витрат по оплаті юридичних послуг апеляційний господарський суд правомірно відмовив у їх стягненні в якості судових витрат.

Доводи касаційної скарги встановлених судами обставин та висновків господарських судів не спростовують та оцінюються касаційною інстанцією з позиції вимог ст. 111-7 ГПК України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції як намагання переоцінити докази.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція за результатом перегляду постанови апеляційної інстанції не вбачає порушення господарським судом норм матеріального чи процесуального права, а відтак, і підстави для її скасування відсутні.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2008 у справі № 12/82 господарського суду Закарпатської області залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.