СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 10.05.2000
(Витяг)
У квітні 1997 р. Б. звернувся в суд із позовом до
акціонерного товариства відкритого типу "Центральне
конструкторське бюро "Корал" про поновлення на роботі та стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 5
лютого 1998 р. позов було задоволено частково: Б. поновлено на
роботі, з відповідача на його користь стягнуто заробіток за час
вимушеного прогулу в розмірі 1 тис. 603 грн.
Постановою президії Севастопольського міського суду від 4
листопада 1998 р. рішення суду та ухвалу судової колега в
цивільних справах Севастопольського міського суду від 17 березня
того ж року, якою згадане рішення було залишено без зміни,
скасовано в частині вимоги про стягнення заробітку за час
вимушеного прогулу, а справу направлено на новий розгляд.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя
від 8 квітня 1999 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії
в цивільних справах Севастопольського міського суду від 25 травня
того ж року, позов Б. задоволено частково: постановлено стягнути з
відповідача на користь позивача середній заробіток за час
вимушеного прогулу в сумі 1 тис. 544 грн.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень у
частині спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного
прогулу і направлення справи на новий розгляд. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з
таких підстав.
Скасовуючи попередні судові рішення, президія
Севастопольського міського суду в своїй постанові зазначила, що
суду необхідно було керуватися Порядком обчислення середньої
заробітної плати (затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( 100-95-п ) (100-95-п)
і обчислювати
середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два
календарних місяці роботи, що передували звільненню, а суд виходив
із його заробітної плати, нарахованої в грудні 1996 р. та в січні
1997 р.
При цьому судом не враховано, що відповідно до згаданого вище
Порядку ( 100-95-п ) (100-95-п)
середня заробітна плата обчислюється виходячи
з виплат за інші попередні два місяці роботи, як це було зроблено
судом, лише у випадках, коли протягом останніх двох календарних
місяців, що передували звільненню, працівник не працював.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, в лютому й березні
1997 р. позивач працював, хоча і неповні робочі місяці через
відпустку та тимчасову непрацездатність. У січні ж позивач взагалі
не працював жодного дня.
Суд не обговорив питання про обчислення середньоденного
(середньогодинного) заробітку позивача шляхом ділення заробітної
плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що
безпосередньо передували звільненню, робочі (календарні) дні
(години) на число робочих днів (годин), хоча відповідно до
згаданого вище Порядку ( 100-95-п ) (100-95-п)
нарахування виплат в усіх
випадках збереження середнього заробітку повинно провадитися
виходячи з розміру середньоденної (середньогодинної) заробітної
плати саме за цей період.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення не можна
визнати законними й обгрунтованими.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, рішення Ленінського районного суду м.
Севастополя від 8 квітня 1999 р. та ухвалу судової колегії в
цивільних справах Севастопольського міського суду від 25 травня
того ж року скасувала і направила справу на новий розгляд.
"Вісник Верховного Суду України", N 6, 2001 р.