Власник жилого будинку, земельна ділянка під яким вилучається, має право вимагати спорудження для його сім'ї в іншому місці жилого будинку та інших будівель такого ж розміру і з таких самих будівельних матеріалів, що були на вилученій ділянці, відповідно до будівельних, санітарних і технічних правил

У червні 1993 р. Головне управління капітального будівництва Полтавського міського виконавчого комітету (далі - ГУКБ) звернулося в суд із позовом до Л.Ж., Л.А, та Д.В. про визначення виду компенсації за знесений жилий будинок.

Позивач зазначав, що у зв'язку з необхідністю будівництва поліклініки в м. Полтаві підлягав знесенню жилий будинок по вул. Залізній, який на праві спільної власності в рівних частках належить Л.Ж, та Д.В. Як компенсацію за належну йому 1/2 будинку Д.В. обрав квартиру з державного житлового фонду, а Л.Ж. та її чоловік Л.А. наполягали на будівництві для їхньої сім'ї окремого жилого будинку в м. Полтаві. Виходячи з того, що між співвласниками виник спір щодо виду компенсації, позивач просив вирішити його відповідно до вимог статей 171, 173 ЖК (5464-10) та ст. 113 ЦК (1540-06) , визначивши для обох співвласників як компенсацію за жилий будинок квартири з державного житлового фонду.

Справа розглядалася судами неодноразово. Після скасування всіх постановлених у ній рішень її було передано до Сумського обласного суду для розгляду по першій інстанції.

В січні 1997 р. Л.Ж. і Л.А. заявили зустрічний позов до ГУКБ та Полтавського міського виконавчого комітету (далі - виконком) про надання земельної ділянки, зведення будинку замість знесеного, відшкодування шкоди і збитків, заподіяних вилученням земельної ділянки, знесенням будівель та насаджень.

У процесі розгляду справи Л.Ж. і Л.А. уточнили свої позовні вимоги і просили: виділити рівноцінну земельну ділянку замість вилученої для будівництва житла, привести її до належного стану; побудувати житловий будинок відповідно до вимог ст. 50 ЖК (5464-10) , а також гараж і сарай; відновити на земельній ділянці знищені плодово-ягідні насадження; стягнути вартість втраченого під час виселення і знесення будинку майна в сумі 1 тис. 680 грн. та неодержані прибутки від господарювання на земельній ділянці з часу вилучення будинку до 2005 р.; відшкодувати витрати, понесені у зв'язку з наймом житла та гаража, а також шкоду, заподіяну внаслідок простою і псування автомобіля; стягнути заробітну плату, втрачену Л.А. у зв'язку зі звільненням його з роботи, оскільки він значний час був вимушений займатися захистом своїх прав у різних інстанціях, у тому числі й у судах; стягнути на користь Л.Ж. матеріальну шкоду в розмірі 1 тис. 700 грн. у зв'язку з неможливістю одержання нею пенсії внаслідок втрати трудової книжки при виселенні; відшкодувати понесені ними витрати на поїздки до м. Києва для вирішення питань щодо поновлення порушених прав і до м. Сум на судові засідання, а також витрати на листування та ксерокопіювання, пов'язані з даною справою, оплатити послуги адвоката; стягнути моральну шкоду на користь Л.Ж. у сумі 500 тис. грн. і на користь Л.А. - 100 тис. грн. Крім того, Л.А. просив зобов'язати відповідачів надати йому відокремлену впорядковану однокімнатну квартиру або прибудувати до майбутнього будинку Л.Ж. особисто для нього житло, яке відповідає нормам ЖК.

Під час розгляду справи ГУКБ відмовилось від позову до Д.В., і ухвалою Сумського обласного суду від 19 липня 1999 р. провадження у справі в цій частині було закрито.

За клопотанням Л.Ж. і Л.А. до участі у справі притягнуті як треті особи Л.М. та О., які самовільно побудували на земельній ділянці, виділеній Л.Ж., гараж, викопали яму, зробили огорожу.

Останнім рішенням Сумського обласного суду від 7 грудня 1999 р. в позові ГУКБ було відмовлено. Позов Л.Ж. і Л.А. задоволено частково.

За Л.Ж. визнано право користування земельною ділянкою, розташованою в м. Полтаві по вул. Воровського, загальною площею 842 кв. метри згідно з планом Головного управління містобудування та архітектури м. Полтави від 8 жовтня 1999 р. Зобов'язано ГУКБ побудувати на зазначеній земельній ділянці відповідно до чинних будівельних норм і правил одноповерховий жилий будинок площею 27 кв. метрів із трьох приміщень, із встановленням батарей водяного опалення, з виконанням конструктивних елементів будинку з таких будівельних матеріалів: фундамент із цоколем - цегляний зі щебенем; стіни зовнішні - цегляні зі штукатуркою; стіни внутрішні й перегородки - цегляні та дерев'яні, оштукатурені з побілкою; перекриття і підлога - дерев'яні на лагах; дах із дерев'яних стропил із черепичним покриттям; а також цегляний гараж площею 20 кв. метрів із ямою для обслуговування автомобіля. Крім того, ГУКБ зобов'язано посадити на земельній ділянці в осінній період 2000 р. вісім яблунь різних сортів та 52 кв. метри ягідних кущів і привести ділянку до належного стану для використання за призначенням. Будівництво необхідно завершити до 1 вересня 2000 р., після чого передати будинок у власність Л.Ж.

Стягнуто на відшкодування заподіяних збитків із ГУКБ на користь Л.Ж. 5 тис. 313 грн. і Л.А. - 90 грн.; на відшкодування моральної шкоди на користь Л.Ж. з ГУКБ і виконкому по 1 тис. 500 грн. із кожного і на користь Л.А. - по 500 грн.; із ГУКБ у дохід держави - 252 грн. 20 коп. державного мита; з Л.Ж. - державне мито в сумі 200 грн., з Л.А. - 150 грн.

У справі постановлено окрему ухвалу.

В касаційній скарзі Л.Ж. і Л.А. просили скасувати рішення суду в частині позовних вимог немайнового характеру, вважаючи його незаконним та необгрунтованим, і постановити рішення виходячи з матеріалів справи, яким зобов'язати виконком у місячний термін постановити рішення про надання Л.Ж. у користування земельної ділянки по вул. Воровського в розмірах і межах, зазначених у згаданому вище плані, загальною площею 950 кв. метрів, а також передати документацію на землекористування і виділити землю в натурі. Зобов'язати Л.М. і О. негайно звільнити самовільно захоплену ділянку по вул. Воровського.

Також просили зобов'язати ГУКБ побудувати в тримісячний термін на зазначеній земельній ділянці будинок жилою площею 27 кв. метрів з усіма зручностями, який відповідає санітарним і технічним нормам. Зобов'язати виконком негайно виділити Л.Ж. та Л.А. тимчасове житло з часу набрання чинності даним рішенням і до вселення до нового будинку. Це житло повинно бути розташоване в районі будівництва нового будинку і відповідати вимогам статей 47, 48, 50 ЖК (5464-10) . Крім того, виділити Л.А. житло згідно з нормами ЖК як особі, що постійно проживала у знесеному будинку. Стягнути з виконкому моральну шкоду: на користь Л.Ж. - 500 тис. грн., на користь Л.А. - 100 тис. грн.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу залишила без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 52 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність" (697-12) (далі - Закон) припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків у обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону.

У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконане до вирішення спору судом. При розгляді спору вирішуються також усі питання відшкодування власникові заподіяних збитків.

За змістом Закону (697-12) право вибору виду компенсації при припиненні права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження належить насамперед самому власнику, а у випадках недосягнення згоди спір вирішується судом.

Із матеріалів справи вбачається, що будинок по вул. Залізній належав на праві власності Д.Г. Після її смерті зазначений будинок у рівних частках успадкували спадкоємці першої черги - син Д.В. і дочка Л.Ж., про що свідчить копія свідоцтва про право на спадщину за законом, видана Полтавською державною нотаріальною конторою 4 вересня 1990 р. У цей же день свідоцтво було зареєстроване в бюро технічної інвентаризації м. Полтави.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Полтави від 23 червня 1993 р., зміненим ухвалою судової колегії в цивільних справах Полтавського обласного суду від 12 серпня 1993 р., спадковий будинок і земельну ділянку поруч із ним було поділено між Д.В. та Л.Ж. і останній виділено в будинку три суміжні жилі кімнати загальною площею 27 кв. метрів, а із господарчих споруд - гараж. Кожному із співвласників виділено по 410 кв. метрів земельної ділянки.

Починаючи з 1986 р. виконкомом вирішувалось питання про вилучення декількох земельних ділянок із користування жителів м. Полтави для відведення їх під будівництво міської поліклініки, в тому числі й будинку по вул. Залізній. Рішенням виконкому від 26 травня 1993 р. N 194 було підтверджено технічну необхідність знесення зазначеного жилого будинку.

Оскільки на той час уже були чинними гарантії прав землекористувачів, передбачені ст. 46 ЗК (561-12) і ст. 52 Закону (697-12) , суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Л.Ж. підставне мала право вимагати надання їй рівноцінної земельної ділянки замість вилученої та будівництва на ній жилих й інших споруд замість тих, що вилучаються, тому правильно відмовив у позові ГУКБ про надання Л.Ж. як виду компенсації квартири з державного житлового фонду.

Судом установлено, що в листопаді 1994 р. відбулося примусове виселення сім'ї Л. із будинку по вул. Залізній на підставі рішення суду від 6 квітня 1994 р. (яке в подальшому було скасоване) у двокімнатну квартиру по вул. Огнівській у м. Полтаві. До цієї квартири було перевезено судовим виконавцем їхнє майно, однак проживати в ній Л.Ж. і Л.А. відмовились.

У зв'язку з тим, що Л.Ж. не одержала компенсації, яку вона вимагала за вилучену земельну ділянку і частину будинку, суд обгрунтовано задовольнив її вимоги в межах, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. 46 ЗК (561-12) земельну ділянку Л.Ж. замість вилученої повинен надати виконком, за рішенням якого провадилось вилучення землі.

При розгляді справи судом відповідачем були запропоновані різні варіанти земельних ділянок у межах м. Полтави. Л.Ж. погодилась одержати в користування ділянку по вул. Воровського загальною площею 842 кв. метри.

Із матеріалів справи вбачається, що цю земельну ділянку нікому не було передано в установленому законом порядку. Тому суд на підставі ст. 46 ЗК (561-12) визнав за Л.Ж. право користування зазначеною земельною ділянкою, не обмежуючись вилученими 410 кв. метрами, оскільки надана ділянка не перевищує максимальної норми - 1000 кв. метрів, передбаченої ст. 67 ЗК для будівництва будинку та його обслуговування. При цьому суд не тільки назвав конкретну адресу, а й послався на план розташування зазначеної земельної ділянки.

На законних підставах суд зобов'язав відповідача побудувати на цій земельній ділянці жилий будинок у такому розмірі та з таких будівельних матеріалів, як і той, що належав Л.Ж. до знесення згідно з рішенням суду від 23 червня 1993 р., зазначивши, що новий будинок повинен відповідати будівельним, санітарним та технічним правилам. Що ж до вимог Л.Ж. і Л.А. про відповідність будинку вимогам ст. 50 ЖК (5464-10) , то вони не узгоджуються із Законом (697-12) .

Суд обгрунтовано задовольнив вимоги позивачів щодо відшкодування збитків і неодержаних прибутків, заподіяних унаслідок вилучення земельної ділянки, оскільки ці вимоги передбачені ст. 88 ЗК (561-12) та ст. 52 Закону (697-12) . Щодо вимог Л.Ж. і Л.А. про відшкодування шкоди за втрачене майно, простій автомобіля, втрату заробітної плати у зв'язку зі звільненням з роботи, неодержану пенсію, найом житла і гаража, витрати на листування та ксерокопіювання, то суд підставне відмовив у їх задоволенні, оскільки позивачі всупереч положенням ст. 30 ЦПК (1501-06) не надали доказів, які б підтверджували такі вимоги або грунтувалися на законі.

Не є законними й вимоги Л.А. про надання йому окремого житла у вигляді однокімнатної квартири або рівноцінної прибудови до нового будинку. Л.А. є членом сім'ї Л.Ж. (подружжя), тому він вправі користуватися тим житлом, на яке має право остання. Заперечення Л.Ж. щодо проживання разом із нею в новому будинку Л.А. не є підставою для надання останньому іншого житла.

Щодо оплати проїзду позивачів до Києва й Сум, то суд стягнув на їх користь 70 грн. 61 коп. і 378 грн., тобто ті витрати, які знайшли підтвердження та дійсно мали місце.

На підставі ст. 440-1 ЦК (1540-06) стягнуто на користь Л.Ж. 3 тис. грн., а Л.А. - 1 тис. грн. моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд урахував характер та обсяг заподіяних позивачам моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідачів та інші обставини, тому немає підстав вважати, що він визначив розмір моральної шкоди неправильно.

Згідно зі ст. 76 ЦПК (1501-06) суд задовольняє вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних із оплатою юридичної допомоги, за наявності доказів про понесені витрати, однак позивачі таких доказів не надали, тому в суду не було підстав для задоволення зазначених вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що рішення суду про визнання права користування земельною ділянкою по вул. Воровського не буде виконано, оскільки суд не зобов'язав виконком постановити рішення про надання земельної ділянки, не є обгрунтованим, тому що рішення суду є правовою підставою для надання такої ділянки. Суд вказав конкретну земельну ділянку, розмір і місце її розташування відповідно до згаданого вище плану, а також зазначив строк виконання рішення.

Що ж до надання тимчасового житла Л.Ж. і Л.А. на період до завершення побудови нового будинку, то наведені вимоги були предметом розгляду іншого суду (Жовтневого районного суду м. Полтави, який рішенням від 7 квітня 1999 р. позов частково задовольнив). Оскаржувати це рішення вони можуть окремо в установленому законодавством порядку.

Оскільки рішення суду постановлено на підставі зібраних доказів і відповідно до вимог Закону (697-12) , статей 46, 88 ЗК (561-12) , статей 440, 440-1 ЦК (1540-06) , статей 202, 15, 30, 62 ЦПК (1501-06, 1502-06) , підстав для його скасування немає.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу залишила без задоволення, а рішення Сумського обласного суду - без зміни.