СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 09.02.2000
(Витяг)
Оскільки відповідно до Указу Президента України від 23 серпня
1998 р. N 932/98 "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні"
вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не
має на меті одержання прибутку, приватні нотаріуси не належать до
громадян, які одержують доходи від підприємств, установ,
організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності
у зв'язку з трудовими відносинами або додатково одержують доходи
не за місцем основної роботи, тому їхні доходи повинні
оподатковуватися за правилами розд. IV Декрету Кабінету Міністрів
України від 26 грудня 1992 р. N 13-92 "Про прибутковий податок з
громадян" як доходи громадян, не передбачені як об'єкти
оподаткування у розд. II та III зазначеного Декрету
Приватні нотаріуси: Н. - у жовтні, а М. - в листопаді
1998 р. - звернулися в суд із позовом до Державної податкової
інспекції в Київському районі м. Сімферополя та фінансового
управління Київської районної ради м. Сімферополя про повернення
грошових сум. Вони зазначали, що за 1996-1997 рр. сплатили до
місцевого бюджету прибутковий податок у розмірі 40% від
оподатковуваного доходу, а не 20%, як це передбачено п. 3 ст. 7
Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 13-92
"Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет). Позивачки
вважали, що прибутки, одержані від приватної нотаріальної
діяльності, не є прибутками, одержаними за місцем основної роботи,
оскільки за правовим статусом приватний нотаріус є не працівником,
а самозайнятим громадянином, тому повинен сплачувати податки за
ставкою 20%. Виходячи з наведеного вони просили повернути з
місцевого бюджету безпідставно перераховані ними суми: Н. -
19 тис. 628 грн. і М. - 41 тис. 215 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від
9 грудня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від
10 лютого 1999 р. та постановою президії цього ж суду від
21 травня 1999 р., позовні вимоги було задоволено.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень і направлення
справи на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд
виходив із того, що приватні нотаріуси належать до категорії
платників прибуткового податку, зазначеної в розд. IV Декрету
( 13-92 ) (13-92)
. У платників цієї категорії оподатковуються доходи, не
передбачені як об'єкти оподаткування в розд. II та III цього
Декрету, і через це до них необхідно застосовувати ставку 20%,
згідно з п. 3 ст. 7 Декрету.
Із такою позицією суду погодились касаційна та наглядна
інстанції.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд
дійшов його без достатнього з'ясування дійсного характеру спірних
правовідносин.
Розмір, порядок і строки сплати громадянами прибуткового
податку регулюються Декретом ( 13-92 ) (13-92)
та виданою відповідно до
його ст. 23 Інструкцією про прибутковий податок з громадян
(затверджена наказом Головної державної податкової інспекції
України від 21 квітня 1993 р. N 12 ( z0064-93 ) (z0064-93)
, зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 р. за N 64).
Згідно з п. 7.3 зазначеної Інструкції ( z0064-93 ) (z0064-93)
громадянам, які мають постійне місце проживання в Україні та
одержали доходи не за місцем основної роботи, державними
податковими інспекціями на підставі декларацій провадяться
перерахунки податку з сукупного річного доходу за ставками,
наведеними в п. 7.1 цієї Інструкції. В даний час діє шкала ставок
оподаткування, визначена Указом Президента України від
21 листопада 1995 р. N 1082/95 "Про внесення змін до Указу
Президента України від 13 вересня 1994 р. N 519".
Проте суд при вирішенні спору вимог зазначених нормативних
актів не врахував. Крім того, суд не вимагав від сторін
розрахунків податкових платежів і не перевірив, чи відповідають їх
розміри фактичним доходам та вимогам зазначених вище правових
актів щодо оподаткування.
Відповідно до ст. 205 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
суд, постановлюючи
рішення про стягнення грошових сум з державних підприємств,
установ і організацій, повинен був у резолютивній частині рішення
зазначити характер грошових сум, що підлягають стягненню, та з
якого рахунку відповідача в банку повинна бути списана присуджена
сума. Суд цієї вимоги закону не виконав і, крім того, не вказав у
рішенні, з кого із двох відповідачів мають бути стягнені
присуджені суми.
Враховуючи наведені обставини, судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України усі постановлені рішення скасувала
і направила справу на новий розгляд.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2(18), 2000 р.