ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 26.09.99
м.Київ
(Витяг)
Допущена судом умовність рішення у справі суперечить вимогам
статей 202, 203 ЦПК України ( 1502-06 ) (1502-06)
та п. 7 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", що є підставою для скасування рішення
У жовтні 1998 р. Б. звернувся до суду зі скаргою на
неправомірні дії командування військової частини і Командуючого
внутрішніми військами МВС України (далі - Командуючий), які
полягали в тому, що 24 липня 1998 р. Командуючий своїм наказом
звільнив його з військової служби в запас за п. "є" ст. 65
Тимчасового положення про проходження військової служби особами
офіцерського складу (затверджене Указом Президента України від
13 травня 1993 р. N 174/93. Далі - Тимчасове положення) - за
службовою невідповідністю, а командир військової частини видав
наказ від 29 липня 1998 р. про виключення його зі списків
особового складу частини й усіх видів забезпечення та направлення
для поставлення на військовий облік у військовий комісаріат.
Не погоджуючись із формулюванням наказу про звільнення, Б.
вважав, що командування й атестаційна комісія військової частини
неправильно оцінили його службову діяльність. При цьому він
вказував на те, що за результатами попередньої атестації він
характеризувався позитивно, і просив рішення атестаційної комісії
від 8 липня 1998 р., зазначені накази Командуючого й командира
військової частини та припис про його направлення для поставлення
на військовий облік у військовий комісаріат скасувати як
неправомірні та поновити його на військовій службі. Крім того,
заявник у скарзі зазначав, що перед звільненням у запас не було
задоволено його прохання про перевірку стану здоров'я, який у
липні 1998 р. різко погіршився, у зв'язку з чим він лікувався як
амбулаторно, так і стаціонарно.
Рішенням військового суду Південного регіону від 15 липня
1999 р. та додатковим рішенням від 20 серпня того ж року скаргу
задоволено частково: прохання Б. про поновлення його на військовій
службі й надання йому чергової відпустки за 1998 р. і про визнання
незаконним висновку атестаційної комісії від 8 липня 1998 р.
залишено без задоволення та зобов'язано: командира військової
частини - провести військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) для
визначення ступеня придатності Б. до військової служби;
Командуючого - залежно від висновку ВЛК замінити у формулюванні
наказу слова "за службовою невідповідністю" словами "за вислугою
років" чи "за станом здоров'я".
У касаційній скарзі Б. просив рішення військового суду
Південного регіону від 15 липня 1999 р. скасувати у зв'язку з
невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Перевіривши матеріали справи, військова колегія Верховного
Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню,
рішення суду - скасуванню внаслідок порушення норм процесуального
права й невідповідності висновків суду обставинам справи, а
справа - направленню на новий судовий розгляд в іншому складі
суддів. При цьому військова колегія зазначила, що суд дійшов
висновку про неправомірність звільнення Б. з військової служби за
п. "є" ст. 65 Тимчасового положення ( 174/93 ) (174/93)
у зв'язку з
відсутністю передбаченої цим пунктом підстави - службової
невідповідності.
У рішенні суду, як в основному, так і в додатковому, не
вказано про визнання судом дій командування неправомірними чи
правомірними, чим порушено вимоги ст. 248(7) ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
.
Згідно з п. 87 Інструкції про застосування у Збройних Силах
України Тимчасового положення про проходження військової служби
особами офіцерського складу (затверджена наказом Міністерства
оборони України від 30 червня 1993 р. N 141) особи офіцерського
складу перед поданням до звільнення в запас направляються на ВЛК
для визначення їх придатності до військової служби за станом
здоров'я. Висновки комісії враховуються при визначенні підстав для
звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції
зазначив, що вимога Б. про визнання незаконним висновку
атестаційної комісії щодо нього від 8 липня 1998 р. є
безпідставною, оскільки на засіданні комісії інші матеріали щодо
Б. не розглядалася. Разом із тим у матеріалах справи є витяг із
протоколу засідання атестаційної комісії від 8 липня 1998 р. з
висновком про невідповідність Б. займаній посаді. Ці суперечності
судом не були достатньо досліджені та усунені.
Із рішення суду вбачається, що вимоги заявника про скасування
наказу командира військової частини від 29 липня 1998 р. про
виключення його, Б., зі списків особового складу частини,
оформлення відповідних документів і остаточного розрахунку у
зв'язку зі звільненням повинні бути задоволені залежно від
вирішення основного питання - про звільнення Б. з військової
служби.
Військова колегія Верховного Суду України визнала, що в
даному випадку судом була допущена умовність рішення у справі, і
це суперечить вимогам, викладеним у статтях 202, 203 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
та п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від
29 грудня 1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення". Крім
того, зі змісту резолютивної частини рішення вбачається
неможливість його виконання, оскільки, не поновивши Б. на
військовій службі, суд унеможливив проведення ВЛК щодо заявника та
звільнення його в запас, з урахуванням висновків цієї комісії, за
вислугою років чи за станом здоров'я.
При постановленні додаткового рішення від 20 серпня 1999 р.
судом буи грубо порушені вимога статей 204, 214 і 215 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
, на які є посилання в цьому документі.
Військова колегія Верховного Суду України визнала, що за
таких обставин судові рішення у справі підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд, в ході якого суду необхідно
усунути зазначені вище порушення і постановити рішення відповідно
до вимог закону, а тому касаційну скаргу Б. задовольнила, рішення
військового суду Південного регіону від 15 липня 1999 р. та
додаткове рішення від 20 серпня 1999 р. скасувала і направила
справу у той самий суд на новий розгляд в іншому складі суддів.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1(17), 2000 р.