ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 29.06.99
м.Київ
(Витяг)
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не
допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод
громадян. Нормативно-правові акти будь-якого виду, які містять
одну або більше норм, що стосуються прав, свобод і законних
інтересів громадян, підлягають державній реєстрації та
опублікуванню. Не будучи доведеними до відома населення у
встановленому порядку, такі акти не є чинними
І. звернувся до суду зі скаргою на дії Головного фінансового
управління Міністерства оборони України (далі - МО), посилаючись
на те, що роз'яснення цього управління від 11 травня 1998 р.
N 146/1/2/382 обмежує його права, оскільки на підставі зазначеного
документа йому, І., було відмовлено у виплаті грошової
винагороди за тривалу безперервну військову службу, передбаченої
постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 452
( 452-98-п ) (452-98-п)
.
Військовий суд Київського гарнізону рішенням від 22 січня
1999 р. у задоволенні скарги відмовив. Касаційною ухвалою
військового суду Центрального регіону від 30 березня 1999 р.
зазначене рішення залишено без зміни.
За протестом першого заступника Генерального прокурора
України постановлені у справі судові рішення скасовано і
направлено її на новий судовий розгляд із таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції
виходив із того, що роз'яснення Головного фінансового управління
МО узгоджується зі змістом ст. 9 Закону "Про соціальний і правовий
захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ) (2011-12)
,
відповідно до якої порядок і розміри грошового забезпечення
встановлюються Кабінетом Міністрів України, а тому воно відповідає
вимогам законодавства.
Проте в матеріалах справи є істотні суперечності з цього
питання, які суд на порушення вимог ч. 2 ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
не
усунув і не з'ясував, чи має Головне фінансове управління МО
давати такі роз'яснення.
Офіційне тлумачення нормативно-правових актів (крім
Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та законів України) може здійснювати
лише орган, який їх ухвалив, у даному разі - Кабінет Міністрів
України.
Хоча зі змісту листів МО і вбачається, що роз'яснення
положень постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.
N 452 ( 452-98-п ) (452-98-п)
давалося Головним фінансовим управлінням на
підставі розпорядження Уряду і було доведене до відома начальників
відповідних фінансових служб військових формувань, проте,
враховуючи вимоги статей 57, 117 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п. 5 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р.
N 493/92 та п. 4 Положення про державну реєстрацію
нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої
влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
28 грудня 1992 р. N 731 ( 731-92-п ) (731-92-п)
, воно не набрало чинності як
нормативно-правовий акт, оскільки не був додержаний порядок його
реєстрації та опублікування.
Крім того, аналіз змісту постанови Кабінету Міністрів України
від 6 квітня 1998 р. N 452 ( 452-98-п ) (452-98-п)
приводить до висновку, що
нею передбачено лише одну умову виплати військовослужбовцю
винагороди за тривалу безперервну військову службу, а саме
наявність певного строку такої служби. Інших умов набуття права на
цю винагороду в постанові не передбачено. Роз'ясненням Головного
фінансового управління МО коло осіб, які набувають таке право,
звужено до тих осіб, що прослужили конкретні, передбачені
постановою строки на момент набрання нею чинності (15, 20, 25
років тощо). Отже, військовослужбовці, які на цей момент
прослужили більші строки (наприклад, 18, 21, 26 років тощо),
згідно із зазначеним роз'ясненням права на одержання винагороди не
мають.
Наведене свідчить про порушення Головним фінансовим
управлінням МО вимог ч. 3 ст. 22 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в частині недопущення звуження змісту й обсягу
існуючих прав і свобод громадян та про невідповідність висновків
суду першої та касаційної інстанцій фактичним обставинам справи.
Виходячи з наведеного військова колегія Верховного Суду
України постановлені у справі рішення скасувала і направила її до
суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 4(14), 1999 р.