СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 17.03.99
(Витяг)
У червні 1998 р. К. звернувся до суду зі скаргою на дії
працівників управління ДАІ УМВС України в Одеській області (далі -
ДАІ), посилаючись на те, що в березні 1998 р. вони у зв'язку з
виявленням зміни номера кузова незаконно вилучили і поставили на
штрафний майданчик належний йому на праві власності автомобіль
марки "Альфа-Ромео". Вважаючи, що такі дії працівників ДАІ
порушують його права як власника на володіння, користування та
розпорядження автомобілем, К. просив задовольнити його скаргу.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня
1998 р. скаргу було задоволено. Суд зобов'язав ДАІ повернути К.
автомобіль, реєстраційні документи на нього і номерні знаки,
звільнити скаржника від плати за перебування автомобіля на
штрафному майданчику й усунути перешкоди в користуванні
транспортним засобом. У касаційному порядку справа не розглядалась
Постановою президії Одеського обласного суду від 2 вересня
1998 р. рішення суду було залишено без зміни, а протест заступника
прокурора Одеської області - без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України, посилаючись на
допущену судом помилку в застосуванні норм матеріального права,
порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі
судових рішень у частині зобов'язання ДАІ повернути реєстраційні
документи на автомобіль і номерні знаки та усунення перешкод у
користуванні ним і про постановлення нового рішення про відмову в
задоволенні цих вимог. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила частково з таких
підстав.
Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що діями
працівників ДАІ порушено права К. як власника автомобіля, тому
його скарга підлягає задоволенню. Із цим висновком погодилась і
президія обласного суду, залишаючи рішення суду без зміни, а
протест заступника прокурора області - без задоволення. Проте
такий висновок не є обгрунтованим.
Статтею 37 Закону від 30 червня 1993 р. "Про дорожній рух"
( 3353-12 ) (3353-12)
та п. 31.7 Правил дорожнього руху (затверджені
постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.
N 1094 ( 1094-93-п ) (1094-93-п)
передбачені підстави для заборони
експлуатації транспортних засобів із доставкою їх на штрафний
майданчик і вилученням державних номерних знаків. Розглядаючи
скаргу К., суд не з'ясував, чи були такі підстави в даному
випадку.
Відповідно до ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
суд обгрунтовує рішення
лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ці
вимоги закону при розгляді скарги також не виконано.
Так, задовольняючи скаргу, суд послався в рішенні на
експертний висновок експертно-криміналістичного управління УМВС
України в Одеській області від 29 травня 1997 р. N 3379, в якому
зазначено, що слідів заміни номерних агрегатів автомобіля виявлено
не було. Проте в матеріалах справи немає такого висновку, а в
протоколі судового засідання - відомостей про те, що він
досліджувався судом.
Згідно ж із висновком експерта від 18 березня 1998 р. N 413-к
на автомобілі К. здійснювалося знищення заводського маркування
кузова шляхом перебивання останніх семи символів номера. Заводська
табличка з дублюючим номером кузова перезакріплена болтами, не в
заводських умовах.
Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, постановлені у справі рішення скасувала і
направила останню на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.