СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 03.03.99
Спори про вилучення земельних ділянок вирішуються судом у
позовному провадженні, а не в порядку, передбаченому гл.
31-А ЦПК України.
(Витяг)
У травні 1994 р. Б. звернулася до суду зі скаргою на рішення
сільської ради. Заявниця зазначала, що вона користувалася
присадибною ділянкою площею 0,16 гектара. Рішенням сільської ради
від 2 червня 1992 р. у неї було вилучено 0,09 гектара ділянки і
передано їх Д., а рішенням цієї ж ради від 6 квітня 1994 р.
згадане вище рішення залишено в силі. Оскільки земельну ділянку
вилучено без її згоди, що ущемлює її права, Б. просила
задовольнити скаргу та визнати постановлені рішення незаконними.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Рівненського міського суду від 24 грудня 1997 р., залишеним без
зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Рівненського
обласного суду від 2 березня 1998 р., скаргу було задоволено,
оскаржувані рішення визнано незаконними, а сільську раду
зобов'язано надати спірну ділянку заявниці.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування постановлених судових рішень, оскільки суд
неповно з'ясував обставини справи і не врахував, що спірна
земельна ділянка перебувала в користуванні Д. та Р., які її
приватизували, і що такий спір повинен розглядатися в порядку
позовного провадження. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Усупереч вимогам ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
суд не вжив
передбачених законом заходів до всебічного, повного та
об'єктивного з'ясування обставин справи.
Зокрема, Б. зазначала, що за договором довічного утримання
вона є власником жилого будинку. В 1983 р. правлінням агрофірми їй
було надано 0,16 гектара земельної ділянки поруч із цим будинком,
якою вона користувалася і з якої було вилучено 0,09 гектара
спірної ділянки. Ці обставини підтверджуються листом начальника
Рівненського обласного управління юстиції, адресованим Рівненській
обласній раді. Проте суд наведених доводів ретельно не перевірив,
відповідних документів не витребував і не з'ясував, з яких підстав
заявниця користувалася спірною земельною ділянкою до її вилучення,
хоча це має істотне значення для правильного вирішення спору.
Вирішуючи спір у порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
, суд не врахував, що відповідно до роз'яснень Пленуму
Верховного Суду України, викладених у п. 9 постанови від 25 грудня
1996 р. N 13 ( v0013700-96 ) (v0013700-96)
"Про практику застосування судами
земельного законодавства при розгляді цивільних справ", особа, в
якої без її згоди рішенням ради вилучено земельну ділянку, може
звернутися з позовом про визнання цього рішення незаконним (ст.
112 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
. Отже, такі спори вирішуються в порядку
позовного провадження.
Із матеріалів справи також вбачається, що на час її розгляду
спірну земельну ділянку було приватизовано іншими особами.
Відповідно до ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
суд зобов'язаний був
роз'яснити заявниці право на пред'явлення додаткового позову про
визнання приватизаційних документів недійсними, проте ці вимоги
закону виконані не були.
Судова колегія в цивільних справах обласного суду, залишаючи
рішення без зміни, на ці порушення уваги не звернула.
З урахуванням викладеного постановлені судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд,
під час якого суду слід вжити всіх передбачених законом заходів до
всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи,
більш ретельно перевірити доводи заявниці й заперечення
заінтересованих осіб і залежно від установленого вирішити спір.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, рішення Рівненського міського суду та ухвалу
судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду
скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.