СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 03.02.99
(Витяг)
Справу про захист честі й гідності не може бути порушено
позивачем в інтересах іншої особи, яка не надавала йому
повноважень на це. Відповідно до ст. 7 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
у
справі про спростування відомостей, поширених про позивача, суд
повинен установити, чи були поширені відомості про позивача і які
саме та чи є вони неправдивими й такими, що порочать його честь,
гідність і ділову репутацію
У березні 1998 р. Є. пред'явив до редакції газети "Зміївський
кур'єр" позов про захист честі, гідності і ділової репутації та
відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що в N 10 і 11
цієї газети за 1998 р. були опубліковані редакційні статті
"Форпост Є. - Зміївський поштовий вузол зв'язку" та "Кандидат в
нардепи Є. погрожує "Зміївському кур'єру" судом. За що?", які, на
його думку, містять образливі інсинуації щодо нього як кандидата в
народні депутати України, що ганьблять його честь, гідність і
ділову репутацію.
Посилаючись на те, що газета замість спростування першої
статті опублікувала нову статтю, котра також містить образливі
відомості щодо нього, позивач просив суд на підставі статей 7 та
440-1 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язати редакцію в установлений законом
строк опублікувати у двох номерах газети, на тому ж місці й у
такому ж. обсязі спростування наведених у цих статтях відомостей,
які не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і
ділову репутацію, та компенсувати заподіяну йому моральну шкоду в
розмірі 80 тис. грн.
Рішенням Зміївського районного суду від 20 квітня 1998 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Харківського обласного суду від 26 травня 1998 р., позовні вимоги
було задоволене частково. Зобов'язано редакцію газети опублікувати
спростування звинувачень Є. та його довіреної особи Т. у порушенні
вимог Закону від 24 вересня 1997 р. "Про вибори народних депутатів
України" ( 541/97-ВР ) (541/97-ВР)
(далі - Закон) та використанні ними під час
передвиборної агітації державної установи - Зміївського поштового
вузла зв'язку. Постановлено стягнути з відповідача на користь Є. 2
тис. 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 102 грн.
державного мита.
Постановою президії Харківського обласного суду від 21 серпня
1998 р. було частково задоволено протест голови цього ж суду:
рішення та ухвалу змінено і стягнуто з редакції газети на користь
Є. 1 тис. грн. моральної шкоди та 17 грн. 85 коп. державного мита.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі рішень. Судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест
задовольнила з таких підстав.
Відповідно до ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
громадянин чи організація
вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не
відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їхню
честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їхнім
інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що
вони відповідають дійсності.
Виходячи з цього позивач мав зазначити в позовній заяві та
назвати в судовому засіданні, а суд - перевірити і мотивувати в
рішенні, які саме відомості (факти), поширені в оспорених
публікаціях щодо позивача, не відповідають дійсності або викладені
неправдиво, з'ясувати, чи ганьблять вони честь, гідність або
ділову репутацію позивача та чи завдають шкоди його інтересам.
Як вбачається з рішення, суд визнав факт поширення
неправдивих відомостей щодо Є. і Т. доведеним і зобов'язав
редакцію спростувати, зокрема, відомості про порушення ними вимог
Закону ( 541/97-ВР ) (541/97-ВР)
та використання у передвиборній агітації
державної установи - Зміївського поштового вузла зв'язку. За
іншими фактами публікацій суд дійшов висновку про безпідставність
позовних вимог. Проте і за зазначеними в рішенні двома випадками
поширення відповідачем неправдивих відомостей висновки суду
належно не обгрунтовані.
Так, суд зобов'язав відповідача спростувати відомості про
порушення Є. і Т. вимог Закону ( 541/97-ВР ) (541/97-ВР)
і мотивував це тим,
що редакція газети неправильно послалася на останній, написавши,
що "довірена особа" (в даному випадку це стосується Т.) повинна
піти у відпустку, а вона цього не зробила", оскільки ст. 29 Закону
не передбачає обов'язку довіреної особи йти у відпустку в період
передвиборної кампанії. Однак у даному випадку в публікації йшлося
не про позивача, а про помилкове розуміння та тлумачення редакцією
газети окремих норм Закону, якими повинна була керуватися довірена
особа позивача - Т., а не сам позивач. При цьому суд не звернув
уваги на те, що ні Т., ні будь-хто інший в її інтересах позову про
захист честі і гідності не заявляли. Немає в матеріалах справи і
даних про те, що Т. уповноважувала позивача на ці дії.
Те саме стосується і рішення суду в частині спростування
звинувачення Є. і Т. у використанні ними в передвиборній агітації
державної установи.
Розглядаючи позов Є., суд повинен був з'ясувати і зазначити в
рішенні, які неправдиві відомості були опубліковані і чи
стосуються вони саме позивача, а не інших осіб.
Оскільки суд першої інстанції ці вимоги не виконав, а
касаційна та наглядна інстанції не звернули уваги на допущені ним
порушення закону, судова колегія в цивільних справах Верховного
Суду України всі судові рішення у справі скасувала і направила її
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.