У січні 1998 р. П. звернулася в суд із позовом до АТ "Інтурист-Полтава" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що з 1986 р. вона працювала у відповідача на посаді портьє 2-ї категорії з додаткових послуг. Після поновлення її на роботі згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Полтави від 14 жовтня 1997 р. відповідач ознайомив її з новою посадовою інструкцією, відповідно до якої на портьє 2-ї категорії з додаткових послуг покладалися трудові обов'язки чергової по поверху (прибиральниці), яких вона раніше не мала виконувати, а попередніх обов'язків у інструкції передбачено не було. Вимог адміністрації про виконання обов'язків згідно з новою інструкцією вона не виконувала, вважаючи, що має місце незаконне переведення її на іншу роботу. Наказом від 15 грудня 1997 р. її, було звільнено з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП (322-08) .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Полтави від 11 березня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Полтавського обласного суду від 16 квітня 1998 р. і постановою президії цього суду від 10 липня 1998 р., у задоволенні позову було відмовлено.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень з мотивів порушення вимог процесуального та матеріального права. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що у зв'язку з реорганізацією зазначеного АТ і скороченням штату працівників зникла потреба в посаді портьє 2-ї категорії з додаткових послуг, яку займала позивачка, тому дії відповідача щодо зміни посадових обов'язків П. є зміною істотних умов праці. Проте такий висновок не є обгрунтованим.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП (322-08) зміна істотних умов праці допускається у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці за обов'язкової умови продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці, до яких належать системи й розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад тощо, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зазначених положень закону суд не врахував і не дослідив повною мірою обставин справи. Доказів, які б підтверджували реорганізацію підприємства та зміни в організації виробництва і праці, в рішенні не наведено. Судом не з'ясовано, в чому конкретно полягали зміни істотних умов праці позивачки, й не дано оцінки посадовій інструкції портьє 2-ї категорії з додаткових послуг як такій, що визначала умови роботи П. за трудовим договором, та новій посадовій інструкції, в якій відтворено в повному обсязі зміст інструкції чергової по поверху.

Суд застосував ч. 3 ст. 32 КЗпП (322-08) без урахування того, що новою інструкцією передбачено іншу роботу, а не зміну умов виконання позивачкою попередньої. Мотивів, з яких відхилено доводи позивачки про те, що мало місце її незаконне переведення на іншу роботу, в рішенні не наведено. Отже, висновок про правомірність зміни посадових обов'язків П. не грунтується на законі.

Не врахував суд також того, що відповідно до статей 21, 32 КЗпП (322-08) і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 31 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 (v0009700-92) "Про практику розгляду судами трудових спорів", доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором, вважається переведенням на іншу роботу і допускається тільки за згодою працівника.

Оскільки судом при вирішенні спору не додержано вимог статей 15, 30, 62, 202, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) , то рішення, а також ухвала судової колегії та постанова президії підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд, при якому суду слід врахувати викладене, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати дійсні обставини справи і вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з наведеного й керуючись статтями 337, 338 ЦПК (1503-06) , судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, рішення Жовтневого районного суду м. Полтави від 11 березня 1998 р., ухвалу судової колегії в цивільних справах Полтавського обласного суду від 16 квітня та постанову президії цього суду від 10 липня того ж року скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.