Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року (судді: Крилова М.М., Куденков К.О., Козаченко А.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (судді: Сухарьок М.Г., блохін А.А., Гаврищук Т.Г.) у справі №805/5049/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Димитрівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Димитрівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив скасувати наказ Головного управління Національної Поліції в Донецькій області від 06.11.2015 № 378 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, поновити його на роботі в органах Міністерства внутрішніх справ України та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів позивача щодо подання ним відповідного рапорту чи будь-яких інших доказів його волевиявлення на проходження служби в поліції, а тому, відповідно, при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не було взято до уваги те, що його не було попереджено про звільнення у встановленому трудовим законодавством порядку, а також те, що він звертався до керівництва з приводу бажання надалі працювати в органах поліції.

У запереченнях на касаційну скаргу ГУ МВС України в Донецькій області просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 16.09.2002 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ, остання посада перед звільненням - начальник сектора БНОН Димитрівського міськвідділу ГУ МВС України в Донецькій області.

06 Листопада 2015 року наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 378 о/с майора міліції ОСОБА_1 (М-218789), начальника сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Димитрівського міського відділу, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів).

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України 20 грудня 1990 року №565-ХІІ "Про міліцію" (565-12) (чинний на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 565-ХІІ (565-12) ), Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію" (580-19) (далі - Закон № 580-VІІІ (580-19) ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення № 114) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.

Верховною Радою України 2 липня 2015 року прийнято Закон "Про Національну поліцію" № 580-VІІІ (565-12) , який 6 серпня 2015 року опубліковано в офіційному виданні "Голос України" № 141-142. За пунктом 1 розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до п.1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIІI (580-19) він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI (580-19) встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI (580-19) передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Питання щодо подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції в органах поліції повинно бути вирішено до 06.11.2015 року.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

В свою чергу, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону № 565-ХІІ).

Підпунктом "г" пункту 64 Положення № 114 (114-91-п) передбачено можливість звільнення Осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, за приписами пункту 70 Положення № 114 (114-91-п) звільнення зі служби осіб рядового і молодшого начальницького складу провадиться начальниками, яким таке право надане Міністром внутрішніх справ.

Звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що відмова працівника міліції від подальшого проходження служби в поліції та/або не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів відповідним начальником управління МВС, якому таке право надано Міністром внутрішніх справ.

При вирішенні даної справи суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не скористався наданим йому Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції та не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в поліції, а тому при винесенні оскаржуваного наказу Головне управління Національної Поліції в Донецькій області діяло на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Проте, фактично судами не досліджувалось та не встановлено наявності у Начальника Головного управління Національної Поліції в Донецькій області генерал-майора ОСОБА_2 повноважень, наданих Міністерством внутрішніх справ, на звільнення позивача як особи старший начальницького складу ОВС України.

Вказана обставина має вирішальне значення для правильного вирішення справи.

За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд вважає висновок судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача відбулось в межах та у спосіб, визначений законом, передчасним.

При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Приписами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 рокуу справі №805/5046/15-а скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.