Згідно зі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) при виході з ТОВ одного з його учасників останньому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Вклад може бути повернено в натуральній формі (повністю або частково) за наявності вимоги учасника товариства, який вибуває, і згоди на це товариства. У разі виникнення спору щодо повернення частки в натуральній формі суд має враховувати конкретні обставини справи.

Майно, передане засновниками у власність господарському товариству, є власністю останнього, а не їх спільною власністю, тому при вирішенні спору про повернення частки у статутному фонді правила ст. 115 ЦК України (1540-06) застосовуватися не можуть. Поділ майна господарського товариства між його засновниками й учасниками провадиться відповідно до ст. 21 згаданого Закону (1576-12) лише при ліквідації товариства

У жовтні 1994 р. засновники ТОВ ТКФ "Хмельницький ЦУМ" А. та інші, всього 213 учасників, звернулися до суду з позовом до Б.С., Б.О., Р. та Т. про визнання частково недійсним установчого договору членів товариства, перерозподіл часток його учасників у статутному фонді і визнання дійсним установчого договору, укладеного 19 і 26 липня 1994 р., а також витребування від Б.С. статуту та установчого договору.

Б.С. пред'явила зустрічний позов про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства від 19 і 26 липня 1994 р. в частині внесення змін до установчого договору та їх реєстрації, а також позов про виділ частки зі спільного майна.

Рішенням Хмельницького міського суду від 5 грудня 1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Хмельницького обласного суду від 10 квітня 1997 р., членам ТОВ ТКФ "Хмельницький ЦУМ" у позові відмовлено, а позовні вимоги Б.С. задоволено: зазначені акти визнано недійсними і виділено їй 26,42% належного товариству будинку, в якому розташований універмаг, згідно з першим варіантом висновку судово-технічної експертизи.

Прокурор Хмельницької області порушив у протесті питання про скасування всіх судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Постановою президії Хмельницького обласного суду від 25 липня 1997 р. протест прокурора залишено без задоволення, а зазначені рішення - без зміни.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши протест першого заступника Генерального прокурора, визнала, що він підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що установчий договір і статут ТОВ ТКФ "Хмельницький ЦУМ" були прийняті в установленому законом порядку, а зміни до них внесено з істотними порушеннями законодавства. Для викупу майна товариства Б.С. внесла свій майновий сертифікат та 123 млн. крб., що складає 26,42% його загальної вартості, і відповідно до ст. 115 ЦК (1540-06) вправі вимагати виділу своєї частки зі спірного майна в натуральній формі, оскільки вона вибула з учасників товариства і такий виділ, за висновком судово-технічної експертизи, можливий за двома варіантами, найбільш прийнятним із яких є перший.

З такими висновками погодилися судова колегія та президія обласного суду, залишаючи рішення без зміни. Проте ці висновки не грунтуються на законі.

За Законом "Про господарські товариства" (1576-12) (далі - Закон) товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками у власність (ст. 12), і воно може бути предметом поділу між ними при ліквідації товариства (ст. 21). При виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі (ст. 54).

Зазначений порядок виплати вартості частки при виході учасника з ТОВ передбачено і п. 5.4 установчого договору та п. 7.4 статуту товариства.

У довідці ТОВ ТКФ "Хмельницький ЦУМ" зазначено, що на особовий рахунок Б.С. в Промінвестбанку була перерахована належна їй частка в статутному фонді товариства в сумі 293 млн. 690,1 тис. крб.

Вирішуючи спір, суд не врахував вимог та положень Закону (1576-12) , не дав оцінки зазначеній довідці і провів виділ Б.С. частки майна в натуральній формі, пославшись на ст. 115 ЦК (1540-06) і не вказавши в рішенні, чому він не застосовує Закон, який безпосередньо регулює правовідносини в ТОВ.

Крім того, виділяючи частку Б.С. у натуральній формі, суд не врахував, що між сторонами склалися напружені стосунки, і виділив у їхнє загальне (спільне) користування підсобні приміщення (в тому числі приміщення площею 30 кв. метрів, яке одночасно виділив товариству), частину ж приміщень у підвалі універмагу не виділив жодній із сторін.

При цьому суд не перевірив, чи можливе повернення частки в натуральній формі без порушення цілісності майнового комплексу універмагу та чи не створюватиме це в подальшому передумови для виникнення конфліктних ситуацій між сторонами.

Згідно зі ст. 40 ЦПК (1501-06) пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, підлягають перевірці й оцінці поряд з іншими зібраними в справі доказами.

Під час судового засідання представники товариства пояснювали, що колектив орендарів універмагу був усунутий від участі в розподілі часток у статутному фонді, і це було зроблено не загальними зборами, а радою орендарів, яка не вправі була цього робити. Загальні ж збори з метою за твердження статуту й установчого договору не проводились. Більше 100 членів трудового колективу залишилися поза процесом приватизації, оскільки їх про це не повідомляли. Коли колективу стало відомо про допущені порушення Б.С., її було звільнено з посади директора, а статут і установчий договір переглянуто.

На порушення вимог статей 15, 30, 40 ЦПК (1501-06) суд цих пояснень належним чином не перевірив.

У листах Контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації від 31 серпня 1994 р. та регіонального відділення Фонду державного майна України від 14 листопада 1994 р. N 634 зазначено, що приватизацію універмагу було проведено з порушенням вимог ст. 21 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) . Комісією з приватизації універмагу до приватизації не були залучені навіть у частині вкладення майнових сертифікатів більше 100 членів організації орендарів. При цьому не була виконана умова Фонду державного майна України про обов'язкове застосування квоти використання майнових сертифікатів - 70% (фактично за них було викуплено лише 47,9% майна). При викупі універмагу його директор Б.С. внесла 123 млн. крб., що й визначило її частку - 26,5%. При цьому не була подана декларація про доходи в зазначеному розмірі.

Всупереч вимогам статей 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) суд не дав оцінки цим доказам. Залишилися без вирішення і позовні вимоги ТОВ ТКФ "Хмельницький ЦУМ" про витребування від Б.С. статуту та установчого договору.

Судова колегія та президія обласного суду, залишаючи постановлені в справі рішення без зміни, не звернули уваги на допущені судом першої інстанції порушення. За таких обставин зазначені судові рішення підлягають скасуванню.

Виходячи з наведеного і керуючись статтями 336-338 ЦПК (1503-06) , судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест першого заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Хмельницького міського суду, ухвалу судової колегії в цивільних справах та постанову президії Хмельницького обласного суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.