Відповідно до ст. 209 ЦК України (1540-06) особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності). Згідно з цим рішення у справі було скасовано, оскільки при новому її розгляді суд не виконав даних при скасуванні попередніх рішень вказівок наглядної інстанції про необхідність з'ясування наявності правових підстав для задоволення позову про відшкодування збитків, заподіяних громадянинові невиконанням зобов'язання за облігаціями Державної внутрішньої виграшної позики СРСР 1982 р.

У жовтні 1994 р. Н. пред'явив позов до Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України про стягнення вартості автомобіля та відшкодування моральної шкоди. У позові він зазначав, що на куплену ним облігацію Державної внутрішньої виграшної позики СРСР 1982 р. випав виграш у сумі 25 тис. крб. У зв'язку з цим відповідач був зобов'язаний не пізніше січня 1992 р. продати йому автомобіль ГАЗ-2410 "Волга" за існуючими на той час цінами. Посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання, ухилившись без поважних причин від продажу автомобіля і тим самим позбавивши Н. можливості придбати автомобіль або розпорядитися виграшем, у зв'язку з чим виграшна сума стала недостатньою для купівлі такого автомобіля, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 5/6 вартості автомобіля ГАЗ-2410 "Волга" на даний час та моральну шкоду.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Керченського міського суду від 17 січня 1997 р. позов задоволено, на користь позивача з відповідача стягнуто на відшкодування збитків 17915 грн. 08 коп. і на відшкодування моральної шкоди - 100 грн.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах зазначеного суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до встановлених судом обставин на належну позивачеві облігацію Державної внутрішньої виграшної позики СРСР 1982 р. випав виграш у сумі 25 тис. крб., про що свідчить квитанція Ощадбанку СРСР від 18 квітня 1991 р. В червні того ж року Ощадбанк СРСР направив Мінторгу УРСР повідомлення, в якому просив забезпечити власникові облігації можливість позачергового придбання автомобіля ГАЗ-2410 "Волга", зазначивши, що Мінторг СРСР забезпечує продаж автомобіля протягом шести місяців з дня направлення повідомлення. Одночасно Керченське відділення Ощадбанку N 4552 відкрило рахунок на ім'я позивача на суму 25 тис. крб., на яку до цього часу провадиться нарахування відповідних відсотків.

Стягуючи з відповідача зазначену в рішенні суму, суд послався на те, що Мінторг УРСР, правонаступником якого є відповідач, підтвердив прийняття на себе зобов'язання про продаж Н. автомобіля за рахунок свого спеціального фонду на 1991 р., однак на порушення пунктів 6, 8 Інструкції Мінфіну СРСР і Держбанку СРСР від 30 липня 1981 р. про порядок розміщення ощадкасами Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р. і виплати виграшів за облігаціями цієї позики, не повідомив позивачеві строки та місце реалізації автомобіля і не виконав взятих на себе зобов'язань.

Суд також визнав, що у зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем зобов'язання позивач має право і на відшкодування моральної шкоди.

Проте за такими висновками погодитись не можна, оскільки суд на порушення вимог статей 15, 30, 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) не з'ясував всебічно дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін.

Так, відповідно до ст. 209 ЦК (1540-06) особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини, крім випадків, перебачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що виділити для продажу позивачеві зазначений автомобіль не мав можливості, оскільки Російська Федерація припинила поставку таких автомобілів на України і Кабінет Міністрів України не визначив порядку погашення цих зобов'язань Суд не перевірив належним чином цих заперечень і не дав їм ніякої правової оцінки.

Крім того, відповідно до Угоди про принципи та механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР (997_162) , укладеної 13 березня 1992 р. урядами держав-учасниць даної Угоди в Москві, Україна прийняла на себе зобов'язання щодо погашення за рахунок свого державного бюджету заборгованості уряду колишнього СРСР перед населенням по випущених і непогашених державних позиках 1982 і 1990 рр., включаючи нараховану компенсацію, доходи і відсотки по них, сум компенсації про внесках громадян за довгостроковими договорами страхування, а також іншої заборгованості Держбанку СРСР, Держстраху СРСР і Ощадбанку СРСР по коштах, використаних для фінансування витрат союзного бюджету. Обов'язку по продажу автомобілів або інших товарів за цими зобов'язаннями Україна на себе не брала.

Не передбачалося правонаступництво України за такими зобов'язаннями СРСР перед населенням і законом від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" (1543-12) .

За Законом від 16 вересня 1992 р. "Про державний внутрішній борг України" (2604-12) державним внутрішнім боргом України, у тому числі прийнятим від колишнього СРСР, є боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі.

Обов'язок по продажу автомобілів власникам облігацій Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., на які випали виграші великої грошової суми, не передбачався й Указом Президента України від 28 лютого 1992 р. N 113 (113/92) . Цим Указом було встановлено, що Кабінет Міністрів України є правонаступником за зобов'язаннями колишнього СРСР щодо громадян України по облігаціях Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., а також припинено продаж і купівлю на території України облігацій позики та запропоновано Кабінету Міністрів України за погодженням з НБУ визначити порядок погашення облігацій або обміну їх на державні цінні папери. Отже, щодо правонаступництва по облігаціях зазначеної позики 1982 р. в Указі Президента України сказано про їх погашення або обмін на цінні папери України, а не про продаж автомобілів на одержані за такими облігаціями виграші.

Як зазначав позивач, йому мав бути проданий автомобіль не пізніше січня 1992 р., тобто право на пред'явлення позову в нього виникло після закінчення цього строку. Але ще до зазначеного терміну СРСР розпався, і Україна по зобов'язаннях такого характеру його правонаступником не була.

За таких умов підтвердження відповідачем у 1992 р. зобов'язання по продажу за вказівкою Ощадбанку СРСР і Мінторгу СРСР автомобіля правового значення не мало.

Керченський міський суд на порушення статей 15, 30, 62 ЦПК (1501-06) не з'ясував наведених обставин і не дав їм належної оцінки, хоча судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, скасовуючи попередні судові рішення в справі, звернула увагу на необхідність перевірити ці обставини і врахувати їх при вирішенні спору.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення Керченського міського суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.