СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 03.12.97
(Витяг)
Відмовляючи працівникові, звільненому за п. 1 ст. 40 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, у задоволенні позову про поновлення на роботі,
суд на порушення вимог статей 15, 30 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
не
перевірив належним чином, чи додержано власником або уповноваженим
ним органом порядок вивільнення працівника, зокрема, чи була
можливість надати працівникові за його згодою іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації (ст. 49-2 КЗпП)
У липні 1994 р. Х. звернулася до суду з позовом до
Центральної лабораторії Державного геологічного підприємства
"Південукргеологія" про поновлення на роботі та стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала,
що понад 20 років вона працювала інженером-хіміком 2-ї категорії
у фізико-хімічному відділі Центральної лабораторії. 30 травня
1994 р. її було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1
ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
, - у зв'язку зі скороченням чисельності та
штату працівників. Вона вважала, що порівняно з іншими
працівниками, які залишилися на роботі, має більш високі
кваліфікацію і продуктивність праці, що не було враховано
адміністрацією при її звільненні. Крім того, їй не були
запропоновані наявні на підприємстві вільні посади, на яких вона
могла б працювати за фахом та кваліфікацією.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Дніпропетровського обласного суду від 18 липня 1997 р. Х. в
задоволенні позову було відмовлено.
У касаційній скарзі Х., посилаючись на те, що судом не були
виконані вказівки касаційної інстанції щодо належної перевірки її
кваліфікації та продуктивності праці порівняно з такими ж якостями
працівників, залишених на роботі, просила скасувати рішення
обласного суду і направити справу на новий розгляд.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи Х. у задоволенні позову, суд виходив із того, що
її продуктивність праці нижча порівняно з продуктивністю праці
працівників, залишених на роботі, і що на певних вільних посадах,
які мались у Центральній лабораторії, позивачка не може працювати
через відсутність належної кваліфікації, а від переведення на
інші, некваліфіковані посади вона відмовилась. Крім того, суд
врахував, що Х. є пенсіонеркою за віком, має право на одержання
пенсії, а всі працівники лабораторії перебувають у відпустці через
відсутність роботи.
Проте зазначених висновків суд дійшов із порушенням вимог
статей 15, 30 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
, без належної перевірки обставин
справи, з'ясування прав та обов'язків сторін.
Скасовуючи попередні рішення, постановлені у справі судами
першої інстанції, касаційна інстанція в ухвалах від 5 грудня 1994
р., 18 грудня 1995 р. та 15 липня 1996 р. звертала увагу суду,
який мав розглядати справу, на необхідність перевірити, чи
додержано власником або уповноваженим ним органом порядку
вивільнення працівника, врегульованого статтями 40, 42 і 49-2
КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
. На порушення вимог ст. 319 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
цей
суд вказівки касаційної інстанції не виконав, хоча з'ясування
зазначеної обставини має істотне значення для вирішення справи.
Згідно зі статтями 40, 49-2 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
при звільненні з
роботи з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП,
власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про
звільнення повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому
самому підприємстві (в установі, організації).
Судом встановлено, що позивачці пропонувалися вільні посади
лише у Центральній лабораторії, яка відповідно до наданих доказів
є відокремленим підрозділом підприємства, а не самостійною
юридичною особою. Чи були на підприємстві інші вільні посади та чи
пропонувалися вони Х., суд не перевірив.
Скасовуючи попереднє судове рішення, касаційна інстанція
вказала в ухвалі від 15 липня 1996 р., що новий розгляд справи має
бути здійснений колегіальним складом суду. На порушення вимог ст.
319 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
ця обов'язкова вказівка касаційної інстанції
судом першої інстанції виконана не була.
Оскільки за таких обставин погодитися з рішенням,
постановленим Дніпропетровським обласним судом, не можна, судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала це
рішення і направила справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.