При заподіянні здоров'ю громадянина шкоди, пов'язаної з виконанням ним трудових обов'язків, відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 173-1 КЗпП України (322-08) провадиться власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушили його нормальні життєві зв'язки і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За цих умов та обставина, що власник або уповноважений ним орган своєчасно відшкодовують потерпілому втрачений заробіток, не звільняє їх від відшкодування моральної шкоди

У травні 1995 р. К. пред'явила позов до АТВТ "Хімволокно" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної професійним захворюванням. Позивачка зазначала, що працювала у відповідача на роботі, пов'язаній зі значним рівнем шуму, який шкідливо вплинув на Її здоров'я, і вона втратила слух. Висновком МСЕК у листопаді 1994 р. було встановлено професійне захворювання з втратою 35% професійної працездатності, у зв'язку з чим позивачка просила стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 30 липня 1996 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду від 13 листопада 1996 р., позов задоволено частково, з відповідача на користь позивачки стягнуто кошти на покриття втрати заробітку, а також одноразову допомогу, а в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень у частині вимог про відшкодування моральної шкоди та направлення справи на новий розгляд в цій частині. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові в цій частині, суд виходив із того, що нарахування відповідачем сум для відшкодування шкоди, завданої здоров'ю позивачки, провадилося своєчасно згідно з вимогами закону і колективного договору, претензій до відповідача вона ніяких не мала, тому її вимоги щодо відшкодування моральної шкоди безпідставні. Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно з правилами ст. 173-1 КЗпП (322-08) відшкодування моральної шкоди провадиться власником або уповноваженим ним органом, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушили його нормальні життєві зв'язки і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка втратила слух у зв'язку з професійним захворюванням і це перешкоджає її спілкуванню з людьми, від чого вона страждає морально. Проте суд зазначених обставин до уваги не взяв, доводи позивачки ретельно не перевірив, не з'ясував, коли саме висновком МСЕК було встановлено втрату працездатності, в який період позивачка працювала у шкідливих умовах, коли саме виникли спірні правовідносини. Якщо вони виникли до 24 листопада 1992 р., то чи поширюється обов'язок відповідача на відшкодування й моральної шкоди, передбачене ст. 12 Закону "Про охорону праці" (2694-12) від 14 жовтня 1992 р.

Враховуючи, що суд на порушення вимог статей 15, 40, 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) всебічно не з'ясував обставини, які мають істотне значення, судові рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Придніпровського районного суду м. Черкас і ухвалу судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду в частині відшкодування моральної шкоди скасувала, а справу в цій частині направила на новий розгляд.