СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 11.06.97
Відповідно до правил статей 71, 72 ЖК України наймач або
члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що
втратили право користування жилим приміщенням, зокрема,
якщо вони не проживають у ньому без поважних причин
понад шість місяців
(Витяг)
У лютому 1996 р. Ж. О. пред'явила позов до Ж. В. про визнання
його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Позивачка зазначала, що вона проживала з відповідачем та
дочкою у двокімнатній квартирі. Після розірвання в січні 1992 р.
шлюбу між ними відповідач ухилявся від сплати аліментів, рідко
бував у квартирі, а з червня 1995 р. не проживав у ній. За
ухилення від сплати аліментів його було засуджено вироком
Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 1995 р. до восьми
місяців позбавлення волі. У зв'язку з викладеними обставинами
позивачка просила задовольнити позов.
Відповідач пред'явив зустрічний позов про усунення перешкод у
користуванні жилим приміщенням та про визнання свідоцтва про право
власності на квартиру недійсним. Він зазначав, що постійно
проживав у спірній квартирі. Заборгованість по сплаті аліментів у
нього виникла через те, що з січня 1995 р. він перебував у
вимушеній відпустці у зв'язку із зупиненням виробництва на
підприємстві, де він працював. Вироком Івано-Франківського
міського суду від 30 жовтня 1995 р. його було засуджено за ст.
114 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
до восьми місяців позбавлення волі, а 8 травня
1996 р. звільнено за амністією. Проте проживати в спірній
квартирі він не може, оскільки колишня дружина поміняла замки. У
зв'язку з цим Ж. В. просив вселити його у квартиру. Крім цього
він зазначав, що після постановлення судом першого рішення,
згідно з яким його було визнано таким, що втратив право
користування жилим приміщенням, колишня дружина приватизувала
квартиру, а тому просив суд визнати недійсним свідоцтво про право
власності на квартиру.
Рішенням Івано-Франківського обласного суду від 10 квітня
1997 р. в позові Ж. О. було відмовлено, зустрічний позов Ж. В.
задоволено, вселено останнього в спірну квартиру, а свідоцтво про
право власності від 16 травня 1996 р., видане Івано-Франківським
агентством по приватизації державного житлового фонду, визнано
недійсним. Стягнуто з Ж. О. на користь Ж. В. судові витрати та
сплачене ним державне мито.
У касаційній скарзі Ж. О. просила скасувати рішення суду,
оскільки він не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи
доказам, які підтверджують, що відповідач не жив у спірній
квартирі. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з
таких підстав.
Відповідно до правил статей 71, 72 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
наймач або
члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили
право користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони не
проживають у ньому без поважних причин понад шість місяців.
Як встановлено судом, Ж. В. з 1986 р. був наймачем спірної
двокімнатної квартири, в якій проживали також його дружина та
неповнолітня дочка. У січні 1992 р. шлюб між ними було розірвано,
а спільне майно поділено, внаслідок чого Ж. В. було виділено набір
спальних меблів, книги та інші речі, які знаходяться в спірній
квартирі.
Перевіряючи доводи позивачки про те, що Ж. В. не живе у
спірній квартирі з квітня 1995 р., суд дійшов правильного
висновку, що вони не підтверджуються достовірними доказами.
Навпаки, з матеріалів оглянутої кримінальної справи щодо
відповідача видно, що листи та попередження судового виконавця, а
також обвинувальний висновок направлялись йому їй адресу спірної
квартири. Адресу спірної квартири як місця його проживання вказано
також в інших процесуальних документах, які знаходяться у справі.
Сама Ж. О. в заяві про притягнення Ж. В. до відповідальності за
ухилення від сплати аліментів вказувала спірну квартиру як місце
його проживання. Факт проживання там відповідача підтвердили в
судовому засіданні свідки Л. Р., Й. Л., Л. В. та ін.
Вироком Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 1995
р. Ж. В. було засуджено за ст. 114 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
до восьми
місяців позбавлення волі. Вирок набрав законної сили 11 листопада
1995 р., а 8 травня 1996 р., тобто менше ніж через шість місяців,
його було звільнено від покарання згідно з актом амністії. Проте
повернутися у спірну квартиру він не міг, оскільки позивачка його
виписала, приватизувала квартиру та поміняла замок у вхідних
дверях, чого сама не заперечувала в судовому засіданні. За таких
обставин суд обгрунтовано задовольнив позов Ж. В. і відмовив у
позові до нього.
З доводами Ж. О. про те, що суд не дав оцінки показанням
свідків та довідці слідчого, погодитись не можна, оскільки в
рішенні наведено мотиви (з посиланням на відповідні докази)
критичної оцінки показань ряду свідків і зазначених у касаційній
скарзі документів.
Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України залишила рішення обласного суду без змін.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1998 р.