СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 03.12.97
(Витяг)
Невихід без поважних причин працівника на роботу у вихідний
день, в який він був залучений до неї у відповідності з чинним
законодавством, є прогулом, за вчинення якого власник
підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган
може розірвати трудовий договір на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
за наявності згоди на це відповідного
профспілкового органу
У березні 1992 р. Ш. звернувся до суду з позовом до
Генічеського районного об'єднання "Плодородие" про скасування
наказів від 18 лютого 1992 р. про зарахування 16 лютого 1992 р.
днем прогулу, від 2 березня 1992 р. про звільнення з роботи за
цей прогул, а також про поновлення на роботі і стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу, коштів, витрачених на
проїзд у зв'язку з розглядом цивільної справи, та про
відшкодування моральної шкоди. Позивач мотивував свої вимоги тим,
що з 1988 р. він працював у відповідача на посаді начальника бази
хімічного постачання і, незважаючи на те, що 16 лютого 1992 р.
був вихідний день, його було звільнено за вчинений цього дня
прогул.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Генічеського окружного суду від 17 травня 1995 р. у позові про
поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу було відмовлено. Ухвалою судової колегії в
цивільних справах Херсонського обласного суду від 19 липня 1995 р.
рішення окружного суду залишено без зміни.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень і направлення
справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з
неповним з'ясуванням обставин справи та іншими порушеннями
цивільно-процесуального законодавства.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України,
заслухавши доповідача, ознайомившись із думкою прокурора на
підтримання принесеного протесту, перевіривши матеріали справи та
доводи, наведені в протесті, дійшла висновку, що останній
задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції
виходив із того, що 16 лютого 1992 р. Ш. був відсутнім на робочому
місці більше трьох годин без поважних причин. Як встановлено
судом, із метою забезпечення своєчасного розвантаження вагонів, що
прибували на адресу відповідача, наказом N 215 від 21 листопада
1991 р. на базі хімічного постачання були встановлені дні
чергування інженерно-технічних працівників у вихідні й святкові
дні. Цей наказ попередньо був погоджений із профспілковим
комітетом.
Позивач, працюючи начальником бази хімічного постачання,
згідно з наказом N 215 складав на кожен місяць, у тому числі і на
лютий 1992 р., графіки чергувань. День 16 лютого 1992 р. не був
для Ш. вихідним, однак він був відсутнім на роботі. Це
підтверджується його поясненнями, у тому числі й у судовому
засіданні, а також поясненнями ряду свідків і актом від 16 лютого
1992 р. У зазначений день позивач повинен був організувати
розвантаження вагону, що прибув на адресу підприємства, проте не
зробив цього через відсутність на роботі.
За таких обставин суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що
позивач 16 лютого 1992 р. вчинив прогул без поважних причин і що в
адміністрації відповідача були підстави для його звільнення за п.
4 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
.
Таким чином, суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які
мають істотне значення для правильного вирішення справи. Наведені
в протесті доводи про порушення судом вимог ст. 203 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
у зв'язку з неповним вирішенням позовних вимог є
безпідставними, оскільки судом постановлено рішення про відмову
позивачеві у поновленні на роботі й у виплаті середньої заробітної
плати за час вимушеного прогулу.
Крім того, Ш. не позбавлений права за наявності підстав
звернутися до суду за вирішенням його додаткових вимог - про
поновлення на роботі, які не пов'язані безпосередньо з предметом
спору, а тому можуть бути вирішені самостійно.
Висновок суду про те, що дні відпочинку 18 і 19 лютого 1992
р. були надані позивачеві за роботу у вихідні дні 9 і 15 лютого
1992 р., підтверджується матеріалами справи, зокрема письмовою
заявою самого позивача на адресу голови об'єднання "Плодородие".
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 202 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
.
На підставі наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України залишила без задоволення, а рішення Генічеського окружного
суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Херсонського
обласного суду - без зміни.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.