СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 25.12.96
(Витяг)
У травні 1994 р. П. пред'явила позов до К.І., К.О., К.Р.,
М.С. та Львівського міськвиконкому про виселення з квартири.
Позивачка зазначала, що постановою президії Львівського
обласного суду від 13 листопада 1991 р. з вироку Шевченківського
районного суду м. Львова від 15 квітня 1960 р., яким був
засуджений її чоловік, виключено вказівку про конфіскацію будинку,
оскільки останній належав їй на праві особистої власності. Після
цього вона отримала свідоцтво про право власності на будинок, а
Личаківський райвиконком своїми рішеннями від 10 грудня 1991 р.
N 737 та від 26 січня 1993 р. N 13 просив міськвиконком вирішити
питання про відселення сім'ї відповідачів з частини будинку, яку
вони займають. Хоча останнім пропонувались відповідні квартири,
виселитись у добровільному порядку вони відмовлялись. Тому П.
просила задовольнити позов.
У листопаді 1994 р. як позивач у справу вступила Л. - дочка
П. Вони разом розширили позовні вимоги і просили визнати недійсним
свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 13 червня
1994 р., оскільки вона була приватизована відповідачами в період
розгляду справи в суді.
Заперечуючи проти позову, відповідачі в січні 1995 р.
пред'явили зустрічний позов до П. та до виконкому Личаківської
районної Ради народних депутатів про визнання недійсними рішень
останнього та виданого П. свідоцтва про право власності. Вони
зазначали, що живуть у квартирі N 1 спірного будинку з 1970 р. на
законних підставах і що райвиконком не вправі був видавати
свідоцтво про право власності на квартиру, оскільки будинок
належить міській раді. Тому відповідачі просили задовольнити
позов.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня
1995 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Львівського обласного суду від 31 липня 1995 р., у позові
П. і Л. було відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково.
Визнано незаконними і скасовано рішення виконкому Личаківської
районної Ради м. Львова від 10 грудня 1991 р. N 737 та від 26
січня 1993 р. N 13 в частині повернення П. квартири N 1 у спірному
будинку, а також визнано частково недійсним видане П. свідоцтво
про право власності на будинок від 10 січня 1992 р. в частині, що
стосується цієї квартири, із залишенням за нею права власності на
квартиру N 2 в цьому будинку. Протест заступника прокурора області
на зазначені судові рішення постановою президії Львівського
обласного суду від 31 травня 1996 р. був залишений без
задоволення.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що протест заступника Генерального прокурора України
підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення, районний суд виходив, зокрема, з того,
що відповідно до ч. 2 ст. 145 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
спірна квартира
поверненню не підлягає. Таку правову позицію підтримали судова
колегія та президія обласного суду.
Проте з цим погодитись не можна, оскільки суд не з'ясував, чи
поширюється дана норма закону на спірні правовідносини.
Згідно з ч. 2 ст. 145 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
витребування майна
власником від добросовісного набувача не допускається, якщо воно
було продане в порядку, встановленому для виконання судових
рішень.
Як видно з матеріалів справи, вироком Шевченківського
районного суду м. Львова від 15 квітня 1960 р. чоловік позивачки
П.І. засуджений за ст. 127 чинного на той час КК до восьми років
позбавлення волі з конфіскацією в дохід держави будинку. Після
набрання вироком законної сили будинок було передано на баланс
Львівської міської Ради. У квартирі N 2 залишилася проживати сім'я
засудженого, а в квартиру N 1 було поселено відповідно до чинного
на той час житлового законодавства сім'ю К.В., який згідно з
рішенням Львівського міськвиконкому від 6 серпня 1970 р. N 390
провів її обмін із сім'єю К.І.
Чи могла застосовуватися за таких обставин ч. 2 ст. 145 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
(адже будинок не було продано в порядку, встановленому
для виконання судових рішень), суд не обговорив.
Не можна погодитись і з висновком суду про законність
розпорядження Львівської міської адміністрації від 13 червня 1994
р. про передачу спірної квартири в порядку приватизації, оскільки
він не дав оцінки тій обставині, що це розпорядження було винесено
під час вирішення судом спору щодо цієї квартири.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України скасувала судові рішення і направила
справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.