СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 04.12.96
(Витяг)
28 квітня 1993 р. А. звернулася до суду з позовом до Р. і К.
про визнання дійсною угоди купівлі-продажу будинку, визнання права
власності на нього та визнання свідоцтва про право на спадщину і
договору купівлі-продажу недійсними. Позивачка зазначала, що 12
квітня 1992 р. вона купила у М. жилий будинок. Договір не був
нотаріально посвідчений, оскільки будинок був зареєстрований за
дружиною продавця, яка померла 21 жовтня 1991 р., а згодом - 22
травня 1992 р. - помер і М. Після смерті М. свідоцтво про право на
спадщину отримала його сестра К., яка 18 січня 1993 р. продала
спірний будинок Р. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка
просила задовольнити позов.
Справа вирішувалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Донецького обласного суду від 23 вересня 1996 р. в позові було
відмовлено.
У касаційній скарзі А. порушила питання про скасування
рішення суду як такого, що не відповідає фактичним обставинам
справи. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких
підстав.
Як встановлено судом і видно з матеріалів справи, М. на
період укладення угоди не був власником будинку за
правовстановлюючими документами. Згідно з вимогами ст. 552 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
він також був не вправі розпоряджатися будинком
(продавати, заставляти його та ін.) протягом шести місяців після
смерті дружини.
Крім того, гроші за будинок були передані синами А. подружжю
Р.Н. і Р.В., яким він теж не належав. Останні, як видно з пояснень
сторін, згодом повернули гроші позивачці.
З урахуванням зазначених обставин суд дійшов обгрунтованого
висновку, що угоди купівлі-продажу між М. і А. фактично не
відбулося і підстав для задоволення заявлених нею вимог немає.
Оскільки постановлене обласним судом рішення відповідає
матеріалам справи й вимогам закону, судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України залишила його без змін.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.