ПРЕЗИДІЯ РІВНЕНСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 21.07.99
(Витяг)
Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень
громадян України" ( 537/96-ВР ) (537/96-ВР)
не поширюється на вкладників
комерційних банків
У липні 1997 р. Ш. звернулася в суд із позовом до відділення
Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" в
м. Дубно про відновлення і повернення заощаджень. У заяві вона
зазначала, що 2 грудня 1991 р. між нею та відповідачем було
укладено договір строкового вкладу, відповідно до якого вона
внесла до названого банку 2 тис. крб. строком на чотири роки під
7% доходу на рік. Згідно з курсом валют, опублікованим у газеті
"Известия" від 4 грудня 1991 р. N 287, наведена вище сума
становила 1180 доларів США. Проте після п'ятирічного терміну
користування грошима банк запропонував їй одержати вклад у сумі
50 коп. Вважаючи, що таким чином порушено її права, позивачка
просила стягнути з відповідача на її користь 2600 грн., у
тому числі 2100 грн. на відшкодування матеріальних збитків і
500 грн. - моральної шкоди.
Ухвалою Дубнівського міського суду Рівненської області від
13 лютого 1998 р. як належного відповідача до участі у справі
притягнено Акціонерний комерційний агропромисловий банк "Україна".
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Дубнівського міського суду від 24 березня 1998 р. з відповідача на
користь позивачки стягнено 2429 грн. на повернення внесених нею до
банку коштів.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування цього рішення. Президія Рівненського
обласного суду протест задовольнила з таких підстав.
Вирішуючи спір по суті, суд не з'ясував характеру спірних
правовідносин та неправильно застосував норми матеріального права.
Так, стягуючи з відповідача на користь Ш. 2429 грн., суд виходив
із того, що укладений між сторонами договір є договором позики, а
тому слід повернути позивачці внесені нею до банку кошти з
урахуванням індексів інфляції.
Проте цей висновок не є обгрунтованим.
Із матеріалів справи вбачається, що 2 грудня 1991 р. між
позивачкою та відповідачем було укладено договір строкового
вкладу, відповідно до якого вона внесла до банку 2 тис. крб.
строком на чотири роки під 7% доходу на рік. На підтвердження
укладеного договору їй було оформлено і видано ощадну книжку.
Незважаючи на це, суд не перевірив, чи не виникли між
сторонами правовідносини, що регулюються ст. 384 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
,
якою для громадян передбачено можливість зберігати кошти в
кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по них
дохід у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові
розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у
встановленому порядку правил.
Суд також не звернув уваги на те, що Закон від 21 листопада
1996 р. "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян
України" ( 537/96-ВР ) (537/96-ВР)
не поширюється на вкладників комерційних
банків, а відповідач є саме таким банком. Тому висновок суду про
необхідність індексації вкладу позивачки у співвідношенні
1,05 грн. за 1 крб. не грунтується на законі.
Враховуючи наведені обставини, президія Рівненського
обласного суду рішення Дубнівського міського суду від 24 березня
1998 р. скасувала і направила справу на новий розгляд.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2(18), 2000 р.