СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 09.11.96
(Витяг)
У січні 1995 р. П.Т. пред'явила позов до свого колишнього
чоловіка - П.М. про поділ паю, визнання права власності на
квартиру і вселення. Позивачка зазначала, що під час шлюбу з
відповідачем у січні 1985 р. їм на сім'ю у складі з чотирьох осіб
було надано чотирикімнатну кооперативну квартиру. Членом
кооперативу є відповідач. Хоча шлюб між ними було розірвано в 1991
р., вони до 1993 р. жили з останнім однією сім'єю. Пай за квартиру
повністю було виплачено у 1992 р. Посилаючись на те, що відповідач
перешкоджає користуватися зазначеною квартирою, позивачка просила
визнати за нею право на половину паю і квартири, виділити їй з
урахуванням інтересів дітей кімнати площею 19, 10,9 і 11 кв. м. та
вселити її з дітьми у квартиру.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 12 квітня
1995 р. позов П.Т. про вселення було задоволено, за нею визнано
право власності на половину спірної квартири і їй виділено дві
кімнати площею 19 і 11 кв. м., а П.М. - кімнати площею 12,6 і 10,9
кв. м. Постановлено також стягнути з позивачки на користь
відповідача 19 млн. 957 тис. 200 крб. грошової компенсації.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського
обласного суду від 5 червня 1995 р. резолютивну частину рішення
районного суду доповнено вказівкою, що підсобні приміщення:
коридор, кухня, санвузол - залишаються у загальному користуванні
сторін, і виключено з неї вказівку про встановлення порядку
користування квартирою.
Постановою президії Луганського обласного суду від 23 серпня
1995 р. протест заступника прокурора області залишено без
задоволення, а зазначені рішення - без зміни.
Ухвалою від 18 січня 1996 р. Жовтневий районний суд м.
Луганська роз'яснив своє рішення від 12 квітня 1995 р. та визнав
частково недійсним свідоцтво про право власності від 10 листопада
1993 р. N 571 на спірну квартиру, а також визнав за П.Т. право
власності на 59/100 спірної квартири з виділом їй кімнат площею 19
і 12,6 кв. м. з балконом, а за П.М. - на 41/100 квартири з виділом
кімнат площею 10,9 11 кв. м. У загальному користуванні залишено
коридор, кухню, ванну, туалет, комору. Постановлено вселити П.Т. в
спірну квартиру і стягнути з неї на користь П.М. 2 млн. 963 тис.
300 крб. грошової компенсації.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського
обласного суду від 5 лютого 1996 р. зазначену ухвалу районного
суду залишено без зміни.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень
з поверненням її на новий розгляд через те, що суд неповно
з'ясував обставини справи, права та обов'язки сторін і неправильно
застосував матеріальний закон. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з
таких підстав.
Із матеріалів справи видно, що пайові внески за спірну
квартиру повністю сплачено в жовтні 1992 р., тому при вирішенні
спору суд обгрунтовано послався в рішенні на Закон України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Однак при цьому він не врахував роз'яснень Пленуму Верховного
Суду України, викладених у п. 6 постанови від 4 жовтня 1991 р. N 7
( v0007700-91 ) (v0007700-91)
"Про практику застосування судами законодавства,
що регулює право власності громадян на жилий будинок" і п. 6
постанови від 18 вересня 1987 р. N 9 ( v0009700-87 ) (v0009700-87)
"Про практику
застосування судами законодавства про житлово-будівельні
кооперативи".
Відповідно до цих роз'яснень поділ квартири в будинку ЖБК
може бути проведений, якщо кожному з колишнього подружжя можливо
виділити ізольоване жиле приміщення. Коли ж виділ частки квартири
в натурі неможливий, суд вправі за відповідним позовом встановити
порядок користування відособленими кімнатами, при якому окремі
підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в
загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Незважаючи на те, що позов було заявлено про поділ квартири,
районний суд, не уточнивши змісту позовних вимог, фактично
встановив порядок користування квартирою, залишивши підсобні
приміщення в загальному користуванні, і при цьому стягнув грошову
компенсацію, як при поділі квартири.
Судова колегія обласного суду, перевіряючи законність рішення
в касаційному порядку, не тільки не виправила помилку районного
суду, а, навпаки, внесла в рішення суперечливі доповнення.
Крім того, визнаючи частки кожного з подружжя у праві
власності на спірну квартиру рівними, суд виходив з того, що вони,
незважаючи на розірвання шлюбу в 1991 р., до 1993 р. вели спільне
господарство. Проте погодитися з таким висновком суду не можна,
оскільки він дійшов його через неповне з'ясування обставин справи
і всупереч положенням матеріального закону.
Зокрема, в матеріалах справи є копії свідоцтв про одруження
відповідача з Б. 29 грудня 1991 р. й про народження дитини від
цього шлюбу 18 листопада 1992 р. У судовому засіданні відповідач
стверджував, що після розірвання шлюбу в січні 1991 р. він виїхав
з м. Луганська в м. Ровеньки, де влаштувався на роботу й одружився
вдруге, і з того часу з позивачкою не проживав, у Луганськ
приїжджав лише до дітей і сплачував на них аліменти.
Суд ці доводи відповідача належним чином не перевірив і не
з'ясував, коли фактично було припинено сімейні стосунки, хоча ця
обставина має істотне значення для правильного вирішення спору,
оскільки майно, нажите під час фактичних шлюбних відносин (а саме
такими стають відносини подружжя, які продовжують жити однією
сім'єю після реєстрації розірвання шлюбу), повинно ділитися за
нормами цивільного, а не шлюбно-сімейного законодавства.
Президія обласного суду, залишаючи без зміни рішення
районного суду та ухвалу судової колегії обласного суду, не
звернула уваги на ці недоліки.
Згідно зі ст. 215 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
у разі, коли рішення є
неясним, суд, що вирішив справу, на прохання осіб, які брали в ній
участь, вправі роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його
змісту. Проте Жовтневий районний суд м. Луганська своєю ухвалою
від 18 січня 1996 р. фактично не роз'яснив рішення від 12 квітня
1995 р., а постановив нове рішення по суті спору.
Виходячи з наведеного, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України скасувала всі судові рішення у справі й
направила її на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.