СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 26.06.96

                             (Витяг)

     Рішенням Міжнародного  комерційного  арбітражного  суду   при
Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 27 червня 1994
р. інститут ефіроолійних та лікарських рослин зобов'язано сплатити
"Аквакооп   ЛТД"   (Чеська   Республіка)   663252   долари  США  з
нарахуванням на цю суму 6 %  річних з 17 травня 1991  р.  до  часу
фактичної  сплати,  а  також  3324  долари  США  на  відшкодування
позивачеві витрат по сплаті арбітражного збору. Ухвалою Верховного
Суду  Автономної Республіки Крим від 16 квітня 1996 р.  задоволено
клопотання підприємства "Аквакооп ЛТД" про визнання і виконання на
території  України  рішення Міжнародного комерційного арбітражного
суду.

     Інститут ефіроолійних та лікарських рослин оскаржив цю ухвалу
до  Верховного  Суду  України.  Посилаючись  на  те,  що   рішення
Міжнародного      комерційного      арбітражного      суду     при
Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 27 червня 1994
р.  постановлено некомпетентним судом і без належного повідомлення
про час розгляду справи, касатор просив скасувати зазначену ухвалу
як  незаконну.  Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

     Постановляючи ухвалу  про  визнання  і виконання на території
України  рішення  даного  Міжнародного  комерційного  арбітражного
суду,  Верховний Суд Автономної Республіки Крим послався на те, що
справу  було  розглянуто  компетентним  судом,  а  відповідач  був
належним  чином  повідомлений  про призначення арбітрів та про час
слухання справи.

     Однак погодитися з такими висновками суду не можна,  оскільки
їх зроблено без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав
та обов'язків сторін.

     Так, зі змісту генерального  та  компенсаційного  контрактів,
укладених  сторонами  у  1989  -  1990  рр.  (на  невиконання яких
посилалось підприємство "Аквакооп ЛТД"),  видно,  що всі спори  за
ними  регулюються Загальними умовами поставок РЕВ.  Згідно з п.  1
зазначеного нормативного акта спір,  з  приводу  якого  звернулося
чеське підприємство,  мав вирішуватись арбітражним судом у державі
за місцем знаходження відповідача.  При цьому текст Загальних умов
поставок  РЕВ  не  містить  у  собі  посилань  на  те,  що держава
відповідача - це виключно держава,  яка існувала на час підписання
договорів.

     За таких обставин, постановляючи ухвалу, суд зобов'язаний був
перевірити, чи не суперечить висновок про наявність у Міжнародного
комерційного  арбітражного  суду  при  Торгово-промисловій  палаті
Російської   Федерації  компетенції  щодо  розгляду  даного  спору
положенням Декларації про державний  суверенітет  України  від  16
липня 1990  р.  ( 55-12 ) (55-12)
        ,  Законів "Про економічну самостійність
Української РСР" від 3 серпня 1990 р.  ( 142-12 ) (142-12)
        , "Про власність"
від  26  березня  1991  р.  ( 697-12 ) (697-12)
        ,  "Про зовнішньоекономічну
діяльність" від 16 квітня 1991 р. ( 959-12 ) (959-12)
        .

     Крім того,  пославшись в ухвалі на те,  що відповідач  був  у
встановленому  порядку повідомлений про розгляд справи Міжнародним
комерційним арбітражним судом 27 червня  1994  р.,  Верховний  Суд
Автономної  Республіки  Крим не навів переконливих доводів,  які б
спростовували заперечення відповідача з цього приводу.

     Виходячи з  наведеного,  судова  колегія  в цивільних справах
Верховного  Суду  України   скасувала   ухвалу   Верховного   Суду
Автономної  Республіки  Крим про визнання і виконання на території
України рішення  міжнародного  комерційного  арбітражного  суду  й
направила справу на новий розгляд.

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.