СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 20.04.94

                                                           (Витяг)

     К. пред'явила  позов  до  Ф.  про визнання недійсним договору
дарування,  усунення перешкод  в  користуванні  квартирою  та  про
виселення.   Вона   вказувала,   що  була  наймачем  однокімнатної
квартири,  яку приватизувала,  у лютому 1993 р. отримала свідоцтво
про право власності на неї.  Посилаючись на те,  що 17 лютого 1993
р.  у зв'язку  з  обманом  нею  був  укладений  договір  дарування
належної їй квартири Ф., позивачка просила задовольнити її позов.

     Ф. пред'явила зустрічний позов до К.  про встановлення  факту
укладення  договору  дарування  квартири  та визнання за нею права
власності,  посилаючись на те,  що 17 лютого 1993 р. К. подарувала
їй  спірну  однокімнатну  квартиру  і  в  цей  же  день  викрала у
нотаріуса укладений договір і не віддає його.

     Рішенням Івано-Франківського  міського суду від 6 грудня 1993
р.,    залишеним    без    зміни    ухвалою    судової     колегії
Івано-Франківського обласного суду від 11 січня 1994 р.,  в позові
К. відмовлено, а позов Ф. задоволено.

     Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від 25
лютого  1994  р.  залишено  без  задоволення  протест   заступника
прокурора області.

     У протесті  заступника   Голови   Верховного   Суду   України
ставилось   питання   про   скасування   всіх   судових  рішень  з
направленням справи на новий розгляд.

     Судова колегія  Верховного  Суду України знайшла,  що протест
підлягав задоволенню з таких підстав.

     Постановлюючи рішення,  суд виходив з того, що між К. та Ф. у
встановленому законом  порядку  був  укладений  договір  дарування
спірної  квартири  і підстав для визнання його недійсним немає.  З
такими висновками погодилась судова колегія та президія  обласного
суду,  залишаючи  рішення  без  зміни.  Проте  з даними висновками
погодитись не можна.

     Пленум Верховного   Суду  України  в  п.  14  постанови  N  3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
         від 28 квітня  1978  р.  "Про  судову  практику  в
справах   про   визнання   угод   недійсними"  роз'яснив,  що  при
встановленні,  що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд
відповідно до ч.  2 ст.  58 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
         визнає,
що сторонами укладена та угода, яку вони мали на увазі.

     В тому   разі,  коли  така  угода  суперечить  законові,  суд
постановляє рішення  про  визнання  недійсною  укладену  сторонами
угоду  із  застосуванням  наслідків,  передбачених для недійсності
угоди, яку вони мали на увазі.

     У судовому  засіданні  відповідачі пояснили,  що К.  спочатку
хотіла обміняти спірну квартиру за два комплекти меблів,  а  потім
запропонувала  їм  провести  переоформлення  квартири  за 1,5 тис.
доларів США, на що вони і погодились.

     Після посвідчення   договору  дарування  спірної  квартири  в
нотаріальній конторі позивачка стала вимагати від них  виплати  їй
4,5 тис. доларів США.

     Проте суд,  всупереч  вимогам   статей   15,   30,   40   ЦПК
( 1501-06   ) (1501-06)
        ,   належним   чином   не   перевірив   цих  пояснень
відповідачів, незважаючи на те, що вони мають істотне значення для
правильного  вирішення  спору  по  суті,  і  не з'ясував,  яку ж в
дійсності угоду сторони мали на увазі укласти, чи повністю вони її
виконали і чи не суперечить вона законові.

     За таких обставин  судова  колегія  Верховного  Суду  України
визнала, що постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд.

 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",

 N 2, 1995 р.