ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 04.06.93
(Витяг)
Бобринецьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство
пред'явило позов до Н. про визнання недійсним договору
купівлі-продажу автомашини і права власності на неї. Посилаючись
на те, що йому в 1989 р. з ринкового фонду була виділена
автомашина ВАЗ-21021 "Нива", яку за кошти підприємства викупив
відповідач, оформивши договір купівлі-продажу на своє ім'я, а
потім незаконно нею заволодів, позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Бобринецького районного народного суду від 26
березня 1991 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії
Кіровоградського обласного суду від 25 квітня 1991 р., позов
задоволено.
Постановою президії Кіровоградського обласного суду від 25
вересня 1991 р. та ухвалою судової колегії Верховного Суду України
від 20 травня 1992 р. протест заступника Генерального прокурора
України залишено без задоволення.
У протесті заступника Генерального прокурора України
ставилося питання про скасування всіх судових рішень і направлення
справи на новий розгляд з тих мотивів, що при вирішенні спору суд
неправильно застосував матеріальний закон, не врахував, що позивач
не мав права купувати автомашину в магазині роздрібної торгівлі,
та в зв'язку з тим, що суд не притягнув до участі в справі
продавця автомашини як зацікавленої особи.
Пленум Верховного Суду України вважав, що протест не підлягав
задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що за взаємною згодою сторін у грудні 1989 р. з
каси позивача, у якого Н. працював водієм, останньому у підзвіт
було видано 9600 крб. для купівлі автомашини ВАЗ-21021 "Нива" для
службового користування. Технічний паспорт на цю автомашину Н.
оформив на своє ім'я і зареєстрував на себе автомашину в
державтоінспекції. При укладенні договору купівлі-продажу
автомашини покупцем її був зазначений Н., оскільки продавець -
магазин позивачу відмовив у оформленні угоди про купівлю-продаж
автомашини як юридичній особі за безготівковим рахунком.
Після купівлі автомашини її було взято позивачем на свій
баланс і вона використовувалась ним у службових цілях.
У січні 1991 р. Н., будучи у відпустці, самовільно забрав
автомашину з гаража позивача.
Наведені обставини стверджуються довідкою Бобринецького
райвиконкому про виділення з ринкового фонду автомашини
Бобринецькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємству
для службового користування: документами про отримання
відповідачем з каси позивача 9600 крб. для купівлі автомашини для
службового користування та авансовим звітом Н. про використання
вказаної грошової суми, випискою про взяття позивачем автомашини
на свій баланс, поясненнями сторін та показаннями свідка І., з
яких вбачається, що за згодою сторін автомашина купувалась за
кошти позивача і останнім до січня 1991 р. використовувалась у
службових цілях. З протоколу загальних зборів працівників
Бобринецького міжгосподарського сортонасінницького підприємства
вбачається, що у січні 1991 р. Н. самоуправно забрав автомашину з
гаража позивача.
Суд також встановив, що Н. не перебував на черзі для
придбання автомашини, його сім'я має легкову автомашину.
Оскільки позивачем доведено, що за угодою про купівлю-продаж
спірна автомашина в дійсності куплена не зазначеним в договорі
покупцем - Н., а позивачем за його кошти і вона була взята
позивачем на свій баланс і ним використовувалась більше року в
службових цілях, суд відповідно до ст. 58 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
правильно визнав, що цей договір стосовно покупця є
удаваною угодою, а дійсним покупцем є позивач, за кошти якого
куплена автомашина, і тому він є її власником.
Угоду про купівлю-продаж автомашини суд визнав недійсною
частково - лише стосовно покупця, що для продавця - магазина не
тягне ніяких правових наслідків. Судом постановлено правильне по
суті рішення, тому вирішення спору у відсутності представника
продавця автомашини у відповідності з ч. 2 ст. 312 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
не є достатньою підставою для його скасування з одних лише
формальних міркувань.
Раніше встановлені обмеження щодо придбання юридичними
особами автомашин в роздрібній торгівлі в даний час зняті.
За таких обставин вищенаведені доводи протесту неможливо
визнати обгрунтованими.
З врахуванням наведеного Пленум Верховного Суду України
протест заступника Генерального прокурора України залишив без
задоволення.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.