У березні 1995 р. З. пред'явила позов до М. про поділ спільного майна. Позивачка зазначала, що з грудня 1983 р. до травня 1994 р. вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося двоє дітей - у 1984 та 1988 рр. За час шлюбу вони побудували будинок з господарськими будівлями, а також капітально відремонтували придбаний відповідачем до шлюбу автомобіль, у зв'язку з чим позивачка вважала останній їх спільною сумісною власністю. Оскільки відповідач добровільно поділити майно не бажав, позивачка просила суд провести його поділ, виділивши їй при цьому половину будинку і грошову компенсацію за половину автомобіля.

Рішенням Калинівського районного суду від 14 червня 1995 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Вінницького обласного суду від 19 вересня 1995 р., позов було задоволено.

З. присуджено 53/100 частини будинку (в т. ч. гараж), а М. - решту будинку, а також автомобіль зі стягненням на користь позивачки грошової компенсації за половину останнього.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень через те, що суд неповно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Президія Вінницького обласного суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що запропонований позивачкою варіант поділу будинку найбільш повно відповідає інтересам як самої позивачки, так і відповідача, а також їхніх малолітніх дітей, і з того, що автомобіль був капітально відремонтований за спільні кошти подружжя. Проте цей висновок зроблено без повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи.

У судовому засіданні відповідач заперечував проти поділу будинку з прибудовами в натурі за варіантом, який запропонувала позивачка, і запропонував свій варіант його поділу, а також просив виділити йому автомобіль, який він придбав до шлюбу, і гараж. Однак суд на порушення вимог статей 15, 45, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) доводів відповідача не перевірив і не мотивував у рішенні, чому він виділив позивачці частину будинку з гаражем і відхилив три інші запропоновані експертом варіанти поділу будинку в натурі.

Крім того, суд не врахував, що запропонований позивачкою варіант не погоджений з архітектором, СЕС, інспекцією державного пожежного нагляду й управлінням газового господарства.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в пунктах 6, 7 постанови від 15 червня 1973 р. N 6 (v0006700-73) "Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України", майно, яке належало подружжю до укладення шлюбу, а також одержане ним під час останнього в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Тому, якщо за рахунок зазначеного майна ким-небудь із подружжя зроблено вкладення у придбання спільного майна, ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС (2006-07) . Відступаючи від начала рівності часток подружжя або визначаючи спосіб поділу їхнього спільного сумісного майна на підставі статей 28, 29 КпШС, суди повинні зазначати в рішенні, які саме інтереси неповнолітніх дітей або одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховано.

У даному випадку суд, вирішуючи спір між сторонами про поділ автомобіля, не обчислив на день розгляду справи і не зазначив у рішенні, яку саме суму було вкладено сторонами в ремонт автомобіля і чи збільшилась істотно його цінність внаслідок витрат, які вони при цьому зазнали.

Збільшуючи частку позивачки в будинку, суд не визначив, які саме її інтереси або інтереси неповнолітніх дітей заслуговують на увагу.

Не звернула уваги на допущені районним судом порушення закону і судова колегія обласного суду, залишаючи рішення без зміни.

За таких обставин президія Вінницького обласного суду скасувала судові рішення в справі й направила її на новий судовий розгляд.