274/5636/16-а Про скасування постанови у справі про порушення митних правил - 17.10.2018 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017р. (судді: Ясенова Т.І., Головко О.В., Суховаров А.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Криворізького південного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № Ч-96 від 06.06.2017р. про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов'язати відповідача здійснити призначення їй пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (в редакції від 26.07.2001) та її виплату з 26.05.2017р, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 місяці роботи, а в подальшому довічно здійснювати належні їй виплати пенсії за вислугу років щомісячно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії у позивача наявний стаж роботи 21 рік 3 місяці 9 днів, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, який підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.08.2017р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001р. (2663-14) ).

Зобов'язано відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001р. (2663-14) ) з 26.05.2017р., виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 місяці роботи, а в подальшому довічно здійснювати виплати за вислугу років щомісячно.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З ухваленим у справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції не погодилася позивач, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 26.05.2017р. звернулася до відповідача з інформаційним запитом про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру".

Листом відповідача № Ч-96 від 06.06.2017р. позивачу повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки її стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 3 місяці 9 днів, що не відповідає вимогам частини 5 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. № 1697- VІІ. Також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (213-19) передбачено, що з 01.06.2015р. скасовано норми щодо призначення (перерахунку) пенсій відповідно до "спеціальних" законів, зокрема до Закону України "Про прокуратуру" (№1697-VII від 14.10.2014 року, зі змінами).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стаж роботи позивача в органах прокуратури за період з 21.07.1998р. по 31.05.2017р. становив 18 років 10 місяців 9 днів, половина строку навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (денна форма) до призначення на посаду в органах прокуратури становила 2 роки 5 місяців, загалом 21 рік 3 місяці 9 днів.

Судом першої інстанції встановлено, що на час призначення позивача на роботу в органах прокуратури України, тобто на 21.07.1998р. діяв Закон України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ (1789-12) , в статті 50-1 якого (відповідні зміни були внесені в редакції від 12.07.2001 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. При цьому, на час звернення до відповідача діє Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ (1697-18) , частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року 23 роки 6 місяців, у тому числі на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що застосування допозивача положень ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ, якою збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001р.) з 20 до 23 років 6 місяців; з 90% до 60% зменшено розмір пенсійних нарахувань від суми місячного заробітку, є звуженням прав позивача.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відмова у призначенні пенсії суперечить положенням статей 22, 58 Конституції України.

В свою чергу, апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивач звернулась до відповідача з інформаційним запитом, без надання відповідної заяви про призначення пенсії.

Крім того, позивачем не було подано до пенсійного органу заяву про призначення пенсії, позивачем не реалізовано право на звернення до відповідача у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , а тому права позивача не було порушено відповідачем.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заява про призначення позивачу пенсії відповідачем по суті не розглядалась, рішення у відповідності до пункту 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1 (z1566-05) не приймалось з підстав неподання такої заяви до пенсійного органу.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що звернення позивача розглянуто відповідачем не як інформаційний запит, а як письмове звернення.

За результатами розгляду такого звернення відповідач, серед іншого, вирішив питання наявності у позивача достатнього стажу для призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та встановлено відсутність у позивача стажу, необхідного для призначення такої пенсії, а також надав роз'яснення щодо неможливості призначення позивачу пенсії на підставі Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином звернення позивача з питань пенсійного забезпечення розглянуто відповідачем та повідомлено останнього про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру".

За таких обставин рішення суду про відмову у задоволенні позову з мотивів відсутності відповідного звернення позивача, та що таке звернення відповідачем не розглядалося не можна визнати обґрунтованим.

Натомість, в порушення вимог статті 159 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) щодо законності та обґрунтованості судового рішення апеляційним судом не з'ясовано наявність передбачених законом підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" та чи відповідає позивач встановленим законом вимогам в частині віку, стажу, та вислуги років для призначення такої пенсії.

Також судом не враховано, що у позовній заяві позивач просить призначити пенсію на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р., а відмова відповідача стосується наявності підстав призначення пенсії на підставі Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. № 1697-VІІ (1697-18) .

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.