2а-0870/11092/11 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 16.10.2018 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2013 (суддя Нестеренко Л.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 (головуючий Прокопчук Т.С., судді: Божко Л.А. Лукманова О.М.)

у справі № 2а-0870/11092/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Бенд" до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бренд Бенд" (далі - ТОВ "Бренд Бенд") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2011 №0003572302, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 472 294,75 грн. (основний платіж - 470 786,00 грн., штрафні санкції - 1 508,75 грн.).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області оскаржила їх у касаційному порядку.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України (2755-17) . Відповідач вказує, що згідно акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.04.2011 неможливо провести перевірку контрагента позивача ТОВ "Медійні системи" через відсутність за місцезнаходженням. Таким чином, неможливо підтвердити фактичне виконання послуг, наданих ТОВ "Медійні системи" на адресу ТОВ "Бренд Бенд". На думку відповідача, наявність у позивача документів, які відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) є необхідними для формування податкового кредиту - податкових накладних, актів виконаних робіт ТОВ "Медійні системи", не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких податкових накладних не має можливості ідентифікувати як такі, що призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2013, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 11.07.2011 по 15.07.2011 Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Бренд Бенд" з питань з'ясування обставин, які не були досліджені під час позапланової виїзної перевірки та зазначені у зауваженнях ТОВ "Бренд Бенд" за період грудень 2010 року, січень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.07.2011 року № 166/23-2/32875988, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем вимог:

підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму в грудні 2010 року - 6031,00 грн.;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму в січні 2011 року - 464755,00 грн.

Висновки акту перевірки, обґрунтовані тим, що ТОВ "Бренд Бенд" в порушення вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту за грудень 2010 року та січень 2011 року включено суми ПДВ по операціям з придбання послуг між позивачем та ТОВ "Медійні системи", по якому не підтверджується фактичне виконання послуг на загальну суму ПДВ - 470786,00 грн., оскільки контрагент позивача ТОВ "Медійні системи" має ознаки фіктивності, з огляду на те, що згідно акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.04.2011 № 2580/23-11/33401113, неможливо провести його перевірку через відсутність за місцезнаходженням.

На підставі акту перевірки 29.07.2011 податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003572302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 472294,75 грн. (основний платіж - 470786,00 грн., штрафні санкції - 1508,75 грн.).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що податковим органом не доведено фіктивність господарських операцій чи їх безтоварність, не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами."

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.8 статті 208 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ "Бренд-Бенд" та контрагентом ТОВ "Медійні системи" укладено договір від 30.01.2009 № 25/02/2009 про надання замовнику консультаційних послуг та договір від 25.12.2009 № 25/12/2009 про надання клієнту медіа послуг.

Вартість робіт від постачальника TOB "Медійні системи", що відображені в складі податкового кредиту: за грудень 2010 року становить 36 187,90 грн. в.т.ч. ПДВ - 6031,32 грн., за січень 2011року становить суму 2752340,48 грн. в.т.ч. ПДВ - 464754,73 грн.

TOB "Медійні системи" оформлено виконання інформаційно-консультаційних послуг по договору від 30.01.2009 № 26/02/2009 податковою накладною від 30.11.2010 №409, яка відображена у складі податкового кредиту позивача по декларації з ПДВ за грудень 2010 року та у реєстрі отриманих податкових накладних, на загальну суму 36187,90 грн. в.т.ч. ПДВ - 6031,32 грн. По закінченні виконання робіт між сторонами договору було підписано акт приймання виконаних робіт від 30.11.2010 № MS-351 та оформлено звіти по моніторингу активності конкурентів. Також, TOB "Медійні системи" оформлено надання інформаційно-консультаційних послуг та послуг з розміщення реклами на ТБ податковими накладними, складеними в грудні 2010 року, та які включені до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за січень 2011 року. У бухгалтерському та податковому обліку вищенаведені взаємовідносини оформлено актами приймання виконаних робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з акту перевірки вбачається надання позивачем договорів, податкових накладних, отриманих від ТОВ "Медійні системи", актів виконаних робіт, ефірних довідок, які підтверджують факт здійснення господарських операцій. При цьому, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Крім того, на час укладання та виконання зазначених правочинів, так і на час вирішення справи, ТОВ "Медійні системи" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що факт виконання робіт підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними; до матеріалів справи надані відповідні звіти та ефірні довідки, які й були предметом укладених між контрагентами договорів про надання послуг.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою використання їх в господарській діяльності.

Судами вірно зазначено, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат. Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. зміст господарських зобов'язань що виникають з укладеного договору не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.