Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого               Яреми А.Г.,

суддів:                   Григор'євої Л.І, Лященко Н.П.,

                          Патрюка М.В., Гуменюка В.І.,

                          Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Київський славістичний університет» про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 14 жовтня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Київський славістичний університет» (далі - ЗАТ «ВНЗ «Київський славістичний університет») про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що працював у Чернігівській філії ЗАТ ВНЗ «Київський славістичний університет» за контрактом з 10 жовтня 2002 року на посаді доцента, завідувача кафедри міжнародних відносин. 30 червня 2012 року був звільнений із займаної посади у зв'язку із закінченням строку дії контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП України).

У порушення ст. 57 Закону України «Про освіту» не отримував щомісячної надбавки в розмірі 30 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) за вислугу років понад 20 років, яку йому повинен був виплачувати відповідач, починаючи з 10 жовтня 2002 року, сума недотриманої грошової надбавки склала 91 259 грн 72 коп. Крім того, у порушення вимог підпункту 3 п. 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року № 557 (z1130-05) «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», протягом усього зазначеного часу не отримував доплату за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати). Науковий ступінь кандидата історичних наук позивачу було присвоєно 15 квітня 1988 року, тому сума неотриманої грошової надбавки складає 38 983 грн 27 коп.

Також ОСОБА_1 зазначав, що в порушення вимог підпункту 3 п. 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року № 557 (z1130-05) «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» (далі -Наказ) недотримував доплати за наукове звання доцента кафедри міжнародних відносин у розмірі 25 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати). Звання доцента йому було присвоєне 30 жовтня 2008 року, тому сума недотриманої грошової надбавки складає 39 350 грн 04 коп. Також він не отримував допомоги на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки, сума недоотриманої грошової виплати складає 28 930 грн.

Через відмову відповідача в повному розрахунку та у зв'язку з невиплатою належних йому коштів (відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення) не зміг здійснити запланований відпочинок, що спричинило стрес та нервову напругу в сім'ї, чим було нанесено моральну шкоду, яку оцінив у 20 тис. грн та просив стягнути на його користь із відповідача.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто із ЗАТ ВНЗ «Київський славістичний університет» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної платі в розмірі 165 600 грн 90 коп. та 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 31 липня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 115 та 116 КЗпП України, Закону України «Про освіту» (1060-12) та Закону України «Про оплату праці» (108/95-ВР) .

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ЗАТ «ВНЗ «Київський славістичний університет» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 з 10 жовтня 2002 року працював за контрактом у Чернігівській філії ЗАТ ВНЗ «Київський славістичний університет» на посаді доцента, завідуючого кафедри міжнародних відносин. 30 червня 2012 року був звільнений із займаної посади у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 8-13).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що право позивача на своєчасне отримання розрахунку при звільненні, передбачене ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», порушено, оскільки всупереч вимогам ст. 57 Закону України «Про освіту» та п. 4 Наказу (z1130-05) щомісячна надбавка за вислугу років понад 20 років, допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, доплати за науковий ступінь кандидата наук і наукове звання доцента кафедри міжнародних відносин позивачу не нараховувались та не виплачувались, а тому підлягають стягненню. Крім того, позивачу завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено порушення його прав, оскільки контракти, що укладалися з ним, є особливою формою трудового договору, в яких умови матеріального забезпечення ОСОБА_1, у тому числі й оплата праці, визначались за угодою сторін, на підставі чинного законодавства, у тому числі з урахуванням доплат і винагород за його науково-педагогічну діяльність.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, постановленій у справі з подібних правовідносин, на яку як на приклад неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права посилається ОСОБА_1, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків, зазначивши, що нарахування та виплата заробітної плати проводилась без урахування вищезазначених доплат.

Отже, у зазначених справах суди, оцінивши наявні у справах докази, ухвалили протилежні рішення щодо заявлених позивачами подібних позовних вимог.

Доводи ОСОБА_1 у заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2013 року зводяться до переоцінки наявних у справі доказів щодо розміру його заробітної плати й незгоди з висновками суду в цій частині.

Усупереч вимогам ст. 355 ЦПК України заява взагалі не містить доводів щодо конкретних норм матеріального права, які б були неоднаково застосовані, та в чому полягає їх неоднаковість.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_1 обґрунтованою підстав немає.

Відповідно до ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.