Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Ялтинський морський торговельний порт, виконавчий комітет Ялтинський міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, стягнення матеріальної та моральної шкоди й за зустрічним позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні житлом, стягнення матеріальної та моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_9 та першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що її сусіди: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - установили металеві грати на вході до спільного коридору, які перешкоджають у доступі до її квартири, складають у коридорі загального користування побутове сміття, у результаті чого в помешкання проникає неприємний запах, тобто створюють їй перешкоди в користуванні власністю. Такі неправомірні дії призвели до погіршення її здоров’я, витрат на лікування в розмірі 782 грн. 35 коп. ОСОБА_8 просила суд зобов’язати ОСОБА_9, ОСОБА_10 демонтувати металеві грати, заборонити складати побутове сміття та інші речі в загальному коридорі; стягнути з них на відшкодування матеріальної шкоди 782 грн. 35 коп., на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

У грудні 2008 року ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулися до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_8 на вході до своєї квартири встановила металеві двері, які не відповідають технічним нормам, через це ламаються стіни. ОСОБА_8 у належній їй квартирі не проживає, використовує її як готель, провокує скандали, на квартиру ОСОБА_9, ОСОБА_10 невідомою особою було скоєно напад, унаслідок чого вони вимушені були неодноразово звертатися до правоохоронних органів. Зазначеними діями ОСОБА_8 їм завдано моральної шкоди. У ОСОБА_9, яка є людиною похилого віку, погіршився стан здоров’я, вона змушена була звертатися за медичною допомогою та купувати ліки на суму 1 500 грн. 02 коп. Просили зобов’язати ОСОБА_8 замінити вхідні двері; захистити їх від посягань на їхню власність та цивільні права; заборонити ОСОБА_8 використовувати її квартиру під готель; стягнути з ОСОБА_8 на відшкодування матеріальної шкоди 1 500 грн. 02 коп., на відшкодування моральної шкоди 10 тис. грн.

рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2009 року, первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено: заборонено ОСОБА_9, ОСОБА_10 складати побутові відходи та інше сміття в коридорі загального користування; стягнуто солідарно з ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн. та судові витрати в сумі 15 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено.

ОСОБА_9 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Перший заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_9, ОСОБА_10 установили металеві грати в коридорі загального користування без отримання відповідного дозволу виконавчого комітету місцевої ради; складають побутове сміття в цьому коридорі; розповсюдженням неправдивих відомостей ОСОБА_9, ОСОБА_10 принижують честь і гідність ОСОБА_8, завдали їй душевних страждань.

З висновками суду повністю погодитися не можна з таких підстав.

За положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1/ у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2/ у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3/ у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із зниженням чи пошкодженням її майна;

4/ у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тобто, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, суд у межах позовних вимог зобов’язаний визначити, з яких підстав, передбачених указаною нормою матеріального права, заявлені вимоги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2000 року. ОСОБА_9, ОСОБА_10 належить квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 7 квітня 2005 року. Указані квартири розташовані на третьому поверсі та мають спільний коридор. Згідно з актом Ялтинський морського торговельного порту від 19 липня 1993 року металеві двері-грати на вході до загального тамбуру квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 встановлені 19 липня 1993 року зі згоди їхніх мешканців; ОСОБА_9 та ОСОБА_12 - за рахунок ОСОБА_9 Ялтинський морського торговельного порту від 6 червня 2008 року встановлено, що ОСОБА_9, ОСОБА_10 самовільно, без згоди ОСОБА_8 установили металеві грати в коридорі загального користування, які перешкоджають доступу до квартири АДРЕСА_1 у вказаному будинку, та складають в ньому побутове сміття, чим порушують державні санітарні норми. За неодноразовими заявами ОСОБА_9 до правоохоронних органів проводилися перевірки та повідомлено щодо проведення з ОСОБА_8 бесід профілактичного характеру про недопустимість протиправних дій відносно ОСОБА_9 і дотримання правил співжиття. Постановами Ялтинський міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим від 10 липня 2005 року, від 21 квітня 2008 року, від 17 грудня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявами ОСОБА_9, ОСОБА_10 На час розгляду справи металеві грати демонтовані, сміття зі спільного коридору ОСОБА_9 і ОСОБА_10 прибрали.

Аналіз установлених судом обставин дає підстави для висновку, що ОСОБА_9, ОСОБА_10 не надали належних і допустимих доказів щодо порушення їхніх прав з боку ОСОБА_8, а тому висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні житлом, стягнення матеріальної та моральної шкоди є законним і обгрунтованим.

Разом з тим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди повністю вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України не відповідає.

Покладаючи на ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідальність за спричинену моральну шкоду, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі надсилали до виконкому скарги, в яких звинувачували ОСОБА_8 у використанні квартири під готель і для інтимних зустрічей своїх подруг, а також у тому, що вона є скандальною особою, створює нервову атмосферу в будинку, знищила їхню кішку, а знайомий ОСОБА_8 погрожує їм фізичною розправою. Вважаючи ці відомості такими, що принижують честь і гідність ОСОБА_8, суд стягнув компенсацію за спричинену моральну шкоду.

Проте у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) (далі – постанова Пленуму ВСУ №1) роз’яснено, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов’язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Ураховуючи, що в процесі розгляду справи суд не встановив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у своїх зверненнях до виконавчого комітету посилалися на завідомо неправдиві відомості або для таких звернень не було жодних підстав, тому висновок суду в цій частині є помилковим.

Крім того, за положеннями ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При зверненні до суду ОСОБА_8 заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди на тій підставі, що їй були завдані душевні страждання у зв’язку з порушенням права користування належною їй квартирою, що позначилося на стані її здоров’я (а. с. 7). При цьому вимог про відшкодування моральної шкоди за розповсюдження завідомо неправдивих відомостей ОСОБА_8 не заявляла.

Так протокол попереднього судового засідання та фонограми фіксації судового засідання від 13 січня 2009 року та від 16 січня 2009 року свідчать про те, що ОСОБА_8 підтримала позовні вимоги, про доповнення позовних вимог не заявляла.

Не зазначено про зміну підстав або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог і в самому рішенні суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності з власної ініціативи доповнив підстави позову ОСОБА_8 у частині відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції в частині заборони ОСОБА_9 й ОСОБА_10 складати побутові відходи та інше сміття в коридорі загального користування є законним і обгрунтованим, оскільки судом установлено, що вони вчиняли такі дії і лише під час розгляду справи прибрали сміття з коридору.

Проте ОСОБА_8 не надала суду належні й допустимі докази того, що указаними діями ОСОБА_9 і ОСОБА_10, як і встановленням металевих грат на коридорі загального користування, їй спричинена моральна шкода, а тому у стягненні компенсації за моральну шкоду необхідно було відмовити.

Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув.

Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

У решті - рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2009 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_9 та першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2009 року в частині задоволення позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди скасувати, в задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті - рішення залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.