6-20511св10 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 23.03.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що є власником гаражного боксу в автогаражному кооперативі "Радист" (далі – АК "Радист"), що розташований по АДРЕСА_1, а власником суміжного гаражного боксу – ОСОБА_5 У листопаді 2007 року син ОСОБА_5, ОСОБА_4, перебудовував спільну стіну обох гаражних боксів і самовільно обрізав дерев’яні балки, що утримували спільний гаражний дах, унаслідок чого дах завалився на її гараж і пошкодив його, про що АК "Радист" складено відповідний акт. Відновлювальний ремонт пошкодженого гаражного боксу складає 4 363 грн. 20 коп., які позивачка просила стягнути з відповідача ОСОБА_4, а також вартість зіпсованих у результаті попадання до гаражного боксу опадів шести мішків цементу в розмірі 120 грн. і судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачці на праві власності належить гаражний бокс № 18 в АК "Радист", що розташований по АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_4 користується суміжним гаражним боксом, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві власності його матері – ОСОБА_5 У листопаді 2007 року відповідачем ОСОБА_4 проведені ремонтні роботи гаражного боксу, а саме: перебудовано спільну стіну обох гаражних боксів і самовільно обрізано дерев’яні балки, що утримували спільний гаражний дах, унаслідок чого в гаражі, що належить ОСОБА_3, що не заперечується відповідачем, завалився дах.

19 червня 2008 року членами АК "Радист" складено акт про те, що в гаражному боксі ОСОБА_3 обрізані дерев’яні балки 50 см і в приміщенні гаража підвищена вологість.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності заявленого позову, оскільки позивачка просила відшкодувати шкоду з підстав, передбачених ст. 1166 ЦК України, однією з обов’язкових умов якої є наявність факту неправомірності рішень, дій чи бездіяльності, унаслідок яких було завдано шкоду, проте ОСОБА_4 ще до початку перебудови гаража з метою уникнення пошкоджень суміжного гаража попереджав ОСОБА_3 про це, тому вона повинна була вжити заходів для недопущення псування її майна.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Згідно із чч. 1, 5 ст. 319 ЦК України власник, володіючи, користуючись та розпоряджаючись своїм майном на власний розсуд, не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Зазначений обов’язок власника узгоджується й з вимогами чч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні цивільних прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди іншим особам .

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі винною особою, яка її завдала.

У порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд зазначених вимог закону до уваги не взяв; під час вирішення спору належним чином не перевірив доводів, викладених ОСОБА_3 у її позові, про те, що саме незаконними діями відповідача ОСОБА_4 їй завдано шкоди, та не врахував, що положення ст. 319 ЦК України зобов’язували останнього не спричиняти позивачці шкоди переобладнанням гаража.

Крім того, обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню. Доводи позивачки про те, що дах у належному їй гаражі було зруйновано саме внаслідок розпилювання ОСОБА_4 балки, що утримувала спільний гаражний дах, відповідачами не заперечується та підтверджується його поясненнями в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.