Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що її мати, ОСОБА_5, на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації є власницею земельної ділянки площею 2, 6961 га, що знаходиться на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. На зазначену вище земельну ділянку виготовлено державний акт на право власності на ім’я ОСОБА_5, який знаходиться в Центрі державного земельного кадастру Києво-Святошинського району Київської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 року її мати померла, державний акт на земельну ділянку отримати не встигла у зв’язку з несвоєчасним його виготовленням. Вона як спадкоємиця першої черги після смерті матері своєчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, а саме земельну ділянку площею 2,6961 га, що знаходиться на території Шпитівської сільської ради, однак їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Ураховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 2,6961 га, що знаходиться на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері – ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 за життя не отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, тому не набула права власності на неї й земельна ділянка не може передаватись у спадщину ні за законом, ні за заповітом.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов ОСОБА_3 і визнаючи за нею право власності на земельну ділянку, виходив із того, що ОСОБА_5 мала право на земельну частку (пай) відповідно до сертифіката, розпорядженням районної державної адміністрації їй було передано у власність земельний пай, виготовлено державний акт, який вона не отримала, оскільки померла, а позивачка вчасно подала заяву про прийняття спадщини, тому має право на отримання після смерті матері в порядку спадкування спірної земельної ділянки.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що ОСОБА_5 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2005 року було передано у власність земельну ділянку площею 2, 6961 га, що знаходиться на території Шпитівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 року мати позивачки померла, а державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не отримала, хоча він і був виготовлений. Позивачка після смерті матері прийняла спадщину, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку у зв’язку з відсутністю державного акта.

Так, згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше видані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі на місцевості належної їм частки (паю).

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Отже, згідно зі ст. 126 ЗК України виникнення права власності на земельну ділянку пов’язується з наявністю трьох різних за змістом і проявом у часі юридичних фактів: одержання державного акта на право власності на землю; державна реєстрація цього документа ; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості).

Таким чином, законодавством передбачений механізм, підстави та способи набуття права власності. Проте, визнавши за ОСОБА_3. право власності на земельну ділянку, апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2010 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.