Колегія суддів Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до дочірньої компанії "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та ОСОБА_7 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою дочірньої компанії "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 7 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 вересня 2010 року,

У березні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до дочірньої компанії "Укртрансгаз" (далі – ДК "Укртрансгаз") національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі – НАК "Нафтогаз України") та ОСОБА_7 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що працював в Диканському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" на посаді інженера служби енерговодопостачання Солохівського проммайданчика. 6 лютого 2010 року наказом № 38 а/к його було звільнено з роботи у зв’язку із скороченням штату. Вважаючи звільнення незаконним, позивач просив поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 7 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 вересня 2010 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України звільнення позивача проведено в період його тимчасової непрацездатності. Також відповідачем на порушення ч. 2 ст. 40 КЗпП України не було запропоновано позивачу іншої роботи, а отримання згоди профспілкового комітету на його звільнення відбулося з порушенням ст. 43 КЗпП України.

Такий висновок є правильним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Встановивши, що звільнення позивача проведено з порушенням порядку, встановленого ст.ст. 40 та 43 КЗпП України суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі.

В цій частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків зазначеної частини рішення суду не спростовують, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги і залишення цієї частини рішення суду без змін.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення на користь позивача втраченого заробітку суд виходив із розрахунку середньоденного заробітку та кількості днів вимушеного прогулу.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Пленум Верховного Суду України у п. 32 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) роз’яснив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Судом установлено, що при звільнені з роботи позивачу належала вихідна допомога. Крім того, як зазначав відповідач в апеляційній скарзі, позивачу виплачено допомогу по безробіттю (а.с. 185-189). На підтвердження цього до касаційної скарги долучено копії документів, згідно з якими позивачу після звільнення з роботи Полтавським міським центром зайнятості виплачено 12 277 грн. 58 коп. такої допомоги.

Суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув та на порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином посилання відповідача не перевірив.

Разом з тим, факт виплати позивачу вихідної допомоги та допомоги по безробіттю має значення для правильного вирішення вимоги про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому ухвалення судового рішення без врахування та належної оцінки цих обставин є помилковим.

Таким чином, в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині і направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 7 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 вересня 2010 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_6 до дочірньої компанії "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та ОСОБА_7 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.