Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96", треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Сумська міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю "Китко", про зобов’язання виконати умови договору й за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 17 листопада 2009 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 25 березня 1992 року вона разом із донькою – ОСОБА_7, і чоловіком, ОСОБА_8, були зареєстровані та проживали в кімнаті АДРЕСА_1. На час укладення 12 березня 2002 року договору купівлі-продажу між управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради й товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" (далі – ТОВ "Інвестор-96") щодо придбання у власність гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вона та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі. Відповідно до п. 5.2.3 вищезазначеного договору відповідач взяв на себе зобов’язання забезпечити надання квартир восьми сім’ям і шести одинакам, які мешкають у гуртожитку, протягом дванадцяти місяців з моменту набуття права власності на гуртожиток або здійснити капітальний ремонт, реконструкцію та благоустрій приміщень, в яких вони мешкають, протягом шести місяців з моменту набуття права власності та забезпечувати утримання гуртожитку протягом трьох років з обов’язковим подальшим наданням квартир. Однак зобов’язання за договором відповідач не виконав, тому позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила зобов’язати ТОВ "Інвестор-96" виконати умови договору купівлі-продажу від 12 березня 2002 року та придбати їй і ОСОБА_7 однокімнатну квартиру, яка відповідає вимогам чинного законодавства й нормам Житлового кодексу УРСР (5464-10) .

У листопаді 2006 року ТОВ "Інвестор-96" звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 12 березня 2002 року між товариством і управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу за адресою: АДРЕСА_1, в якому на той час ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мешкали як одна сім’я. 22 травня 2003 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_8 був розірваний. З червня 2002 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 мешкають за іншою адресою, заяв про продовження строку зберігання за ними жилого приміщення не надходило, тому позивач просив визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням у гуртожитку по АДРЕСА_1.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 17 листопада 2009 року, позов задоволено: зобов’язано ТОВ "Інвестор-96" виконати умови договору купівлі-продажу від 12 березня 2002 року, укладеного між управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради й ТОВ "Інвестор-96", і придбати ОСОБА_6 і ОСОБА_7 однокімнатну квартиру, яка відповідає вимогам чинного законодавства та нормам Житлового кодексу УРСР (5464-10) .

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 6 жовтня 2009 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Інвестор-96" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Інвестор-96", посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ТОВ "Інвестор-96" не надано суду доказів на підтвердження належного виконання умов договору купівлі-продажу від 12 березня 2002 року з надання ОСОБА_6 житла.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 12 березня 2002 року між управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради й ТОВ "Інвестор-96" був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу за адресою: АДРЕСА_1. На час укладення договору в гуртожитку мешкало вісім сімей та шість одинаків, у тому числі позивачка разом із дочкою та колишнім чоловіком. Відповідно до п. 5.2.3 указаного договору відповідач взяв на себе зобов’язання забезпечити надання квартир восьми сім’ям і шести одинакам, які мешкають у гуртожитку, протягом дванадцяти місяців з моменту набуття права власності на гуртожиток або здійснити капітальний ремонт, реконструкцію та благоустрій приміщень, в яких вони мешкають, протягом шести місяців з моменту набуття права власності та забезпечувати утримання гуртожитку протягом трьох років з обов’язковим подальшим наданням квартир (а.с. 6, 7 т. 1).

Згідно зі ст. 224 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу від 12 березня 2002 року, сторонами зазначеного договору є продавець і покупець. У розумінні ст. 41 цього Кодексу договір купівлі-продажу є двостороннім і відповідно до положень договору купівлі-продажу контроль за виконанням умов договору належить сторонам договору, а особи, які проживали у гуртожитку, не є учасниками договору, тому позбавлені підстав зобов’язувати покупця виконувати умови договору.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, ТОВ "Інвестор-96" виконало свої зобов’язання за договором купівлі-продажу перед восьми сім’ями та шести одинаками, у тому числі й перед сім’єю ОСОБА_6, які мешкали в гуртожитку, надавши їм приміщення для подальшого проживання (а.с. 33 т. 2). У заяві від 23 листопада 2007 року ОСОБА_8, який був квартиронаймачем жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, зазначав, що всі зобов’язання товариства виконані й претензії щодо виконання умов п. 5.2.3 договору купівлі-продажу в нього відсутні; претензій щодо надання йому та (або) членам його родини іншого житла не має (а.с. 31 т. 2).

У порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; встановив, що товариство взяло на себе зобов’язання забезпечити надання квартир восьми сім’ям і шести одинакам, які мешкають у гуртожитку, або здійснити капітальний ремонт, реконструкцію та благоустрій приміщень, в яких вони мешкають, проте не з’ясував і не зазначив у рішенні: чи передбачено договором купівлі-продажу надання окремого житла особам, які на час його укладення були членами сім’ї квартиронаймача в гуртожитку, чи не буде це забезпеченням квартирою п’ятнадцятої сім’ї, а відтак не визначився з тим, чи мають ОСОБА_6 і ОСОБА_7 право на отримання окремого житла згідно з умовами вищевказаного договору.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення закону уваги не звернув.

Касаційна скарга не містить посилань щодо незаконності судових рішень в частині вирішення зустрічного позову ТОВ ""Інвестор-96", тому підстав для їх скасування в цій частині немає.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_6 не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 17 листопада 2009 року в частині вирішення позову ОСОБА_6 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині (вирішення зустрічного позову) судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.