Колегія суддів Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права на частку в квартирі, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2010 року,

У травні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_7 про визнання права на частку в квартирі. Позивачка зазначала, що 3 жовтня 2005 року, під час перебування їх з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, відповідач, діючи в інтересах сім’ї, уклав інвестиційний договір про пайову участь у будівництві АДРЕСА_1. Однак 5 січня 2007 року відповідач зареєстрував право власності на квартиру за собою. Посилаючись на те, що квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу з нею, оскільки шлюб розірвано в грудні 2007 року, та вважаючи з цих підстав зазначену квартиру об’єктом їх з відповідачем права спільної сумісної власності, позивачка просила визнати за нею право власності на ? частку квартири.

Рішенням Рівненського міського суду від 19 травня 2010 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 9 250 грн. коштів, вкладених в будівництво спірної квартири .

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Вважаючи, що позивачці в спірній квартирі належить лише частка, пропорційна половині внесеної за рахунок коштів їх з відповідачем сімейного бюджету суми на придбання квартири апеляційний суд виходив із того, що решта суми сплачена відповідачем нехай і під час шлюбу, але в період фактичного припинення шлюбних відносин та за рахунок власних коштів.

Такий висновок є правильним.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Судом установлено, що сторони з 1981 року перебували в зареєстрованому шлюбі. 3 жовтня 2005 року відповідачем ОСОБА_7 було укладено інвестиційний договір про пайову участь у будівництві багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2. На виконання своїх зобов’язань за цим договором ОСОБА_7 23 серпня та 26 грудня 2006 року вніс на рахунок відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької АЕС" 18 500 грн.

Також судом установлено, що з кінця 2006 року - початку 2007 року сторони фактично припинили шлюбні відносини, стали проживати окремо і в цей період ОСОБА_7 вніс решту суми інвестицій.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 25 грудня 2007 року шлюб сторін розірвано.

15 березня 2006 року за актом прийому-передачі на виконання інвестиційного договору відкрите акціонерне товариство "Управління будівництва Хмельницької АЕС" передало відповідачу у власність квартиру № 9 в зазначеному будинку. На підставі розпорядження Рівненського міського голови від 16 серпня 2006 року № 1483-р (а.с. 77) ОСОБА_7 видано свідоцтво на право власності на спірну квартиру (а.с. 76), яке він зареєстрував за собою в БТІ 5 січня 2007 року (а.с. 75).

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачці належить частка в квартирі, пропорційна половині суми, внесеної нею з відповідачем на будівництво квартири за рахунок коштів сімейного бюджету.

Однак при цьому суду слід було визначити розмір цієї частки у відношенні до всієї суми, затраченої на придбання квартири. Не встановивши розміру частки позивачки в спірній квартирі, суд припустився порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи в цій частині на новий розгляд.

Припиняючи частку позивачки в спірній квартирі з виплатою їй половини внесених нею з відповідачем коштів за рахунок сімейного бюджету на її придбання, суд керувався положенням ст. 365 ЦК України.

Однак, при цьому судом не враховано, що таке припинення права на частку у спільному майні можливе лише на вимогу іншого співвласника, яким є відповідач, за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 365 та ЦК України (435-15) , та за умови попереднього внесення іншим співвласником вартості цієї частки, обчисленої виходячи із дійсної вартості квартири на ринку житла на момент вирішення справи судом, на депозитний рахунок суду.

Оскільки відповідачем така вимога не заявлялася вона не могла вирішуватися судом, а тому в цій частині рішення підлягає скасуванню.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2010 року в частині припинення права ОСОБА_6 на частку у спільному майні зі стягненням 9 250 грн. скасувати.

В іншій частині рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.