Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Яреми А.Г.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві 3 березня 2011 року справу за позовом ОСОБА_4 до акціонерного комерційного банку "Імексбанк" про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 березня 2010 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 лютого 2008 року між нею та акціонерного комерційного банку "Імексбанк" (далі – банк) укладено договір строкового банківського вкладу на суму 11 500 грн. строком до 8 лютого 2010 року з виплатою на її користь 16 % річних.

15 лютого 2008 року вона поповнила депозитний вклад на суму 2 тис. грн., про що була укладена додаткова угода.

У листопаді 2008 року на фінансовому ринку банківських послуг суттєво зросли ставки банківських вкладів, у зв’язку з чим вона зверталась до банку з вимогою змінити умови депозитного вкладу шляхом переведення депозиту у гривнях в депозит в іншій валюті або повернути вклад, але їй відмовлено в переоформленні та поверненні вкладу.

Крім того, 6 червня 2008 року між нею та відповідачем укладавсь ще один договір строкового банківського вкладу (депозиту) на суму 5 тис. грн. зі сплатою 18 % річних з терміном повернення до 9 липня 2009 року.

За два дні до закінчення строку дії договору вона заявою повідомила банк про намір отримати всю суму вкладу через касу банку, але 10 липня 2009 року сума вкладу була переведена на картку МЕП, з якої всю суму вкладу отримати неможливо через щоденний ліміт у 500 грн., у зв’язку з чим вона отримала не всю суму вкладу.

Вважаючи, що через такі протиправні дії банку вона втратила можливість розмістити кошти на більш вигідних умовах, позивачка просила розірвати договір строкового банківського вкладу від 5 лютого 2008 року, стягнути з банку на її користь вклад із урахуванням процентної ставки 16 % річних у сумі 13 500 грн., залишок вкладу за договором від 6 червня 2008 року в розмірі 4 500 грн., пеню за цим договором у розмірі 990 грн., індекс інфляції в розмірі 450 грн. і три проценти річних від простроченої суми в розмірі 67 грн. 50 коп., а також стягнути судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 грудня 2009 року позов задоволено частково: ухвалено розірвати договір строкового банківського вкладу від 5 лютого 2008 року, стягнути з банку на користь позивачки за цим договором 13 500 грн. і за договором від 6 липня 2009 року - 4 500 грн. залишку вкладу, на відшкодування упущеної вигоди 585 грн., індексу інфляції в розмірі 450 грн., 67 грн. 50 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 67 грн. 50 коп., а також на користь держави судовий збір в сумі 186 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи в розмірі 30 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 березня 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми 13 500 грн. за розірваним договором строкового вкладу від 5 лютого 2008 року та розміру судового збору змінено: стягнуто з банку на користь ОСОБА_4 9 840 грн. 14 коп. та на користь держави судовий збір у розмірі 154 грн. 43 коп. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судового рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.