Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: садівниче товариство "Колос" (далі – СТ "Колос"), спільне підприємство "Партнер" (далі – СП "Партнер"), про визнання права власності на частину майна за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 вересня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 березня 2008 року,

У квітні 2001 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про поділ майна подружжя.

Зазначала, що з жовтня 1985 року до січня 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9 За період шлюбу ними будо спільно побудовано садовий будинок у СТ "Колос" на земельній ділянці АДРЕСА_1, яка за рішенням Загальцівської сільської ради від 13 жовтня 1998 року була передана ОСОБА_9 у приватну власність, та гаражний бокс НОМЕР_1 у СП "Партнер". ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, спадкоємцями майна померлого стали його діти – відповідачі по справі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Членом гаражного кооперативу є ОСОБА_8, він користується спірним гаражем, а вона користується земельною ділянкою та садовим будинком. Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_6, посилаючись на те, що спірне майно придбане нею та її колишнім чоловіком під час перебування у шлюбі, та є спільною сумісною власністю подружжя, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку з розташованим на ній садовим будинком, а за відповідачами як спадкоємцями визнати право на гаражний бокс, із стягненням з неї компенсації різниці у вартості майна.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 вересня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 березня 2008 року, позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину будівельних матеріалів вартістю 7 079 грн. 40 коп., які були використані в процесі будівництва садового будинку; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що садовий будинок будівництвом незавершений, не введений в експлуатацію, а тому за позивачкою слід визнати право власності на ? частину будівельних матеріалів, використаних для такого будівництва, спірна земельна ділянка поділу не підлягає, оскільки її передано безоплатно в порядку приватизації особисто ОСОБА_9, а тому вона не є спільним майном подружжя; гаражний бокс є власністю СП "Партнер" і перебував лише в користуванні ОСОБА_9

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, з порушенням норм матеріального і процесуального закону.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 жовтня 1985 року до 5 січня 1999 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами.

У період шлюбу ОСОБА_9 був прийнятий в члени садового товариства "Колос" та одержав у користування земельну ділянку АДРЕСА_1, на якій збудовано садовий будинок. Рішенням Загальцівської сільської ради від 13 жовтня 1988 року зазначена земельна ділянка передана ОСОБА_9 у приватну власність.

У 1996 році ОСОБА_9 наданий у користування гаражний бокс НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі "Екскаваторний", на теперішній час СП "Партнер".

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, спадщину прийняли відповідачі по справі.

Згідно ст. 22 КЗпШ України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Статтею 24 КпШС України передбачено вичерпний перелік роздільного мана подружжя.

За правилами ст. 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 під час розгляду справи уточнила позовні вимоги і просила визнати за нею право власності на частину спільного майна подружжя, яке придбано під час перебування у шлюбі, зокрема на земельну ділянку та садовий будинок, а за відповідачами – право власності на гаражний бокс, як на спадкове майно.

Проте всупереч вимогам ст. 213- 214 ЦПК України суд належним чином доводів позивачки не перевірив.

Його висновки про те, що садовий будинок незавершений будівництвом не ґрунтуються на матеріалах справи та не підтверджені належними доказами.

Безпідставним є посилання суду на ст. 331 ЦК України, яка не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Не врахував суд і вимог ст. 120 ЗК України, відповідно до яких якщо на земельній ділянці, приватизованій одним із подружжя знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право в розмірі частки права власності у спільному майні будівлі, споруди.

Поза увагою суду залишилися роз’яснення, що містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 28 червня 1991 року "Про практику розгляду судами цивільних справ, пов’язаних із діяльністю гаражно-будівельних кооперативів" (v0005700-91) , відповідно до яких член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом. Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя.

Апеляційний на зазначене уваги також не звернув, й погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 вересня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 березня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарження не підлягає.