Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: Лисичанська міська рада в особі органу опіки та піклування, про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 3 березня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 21 серпня 2004 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, під час якого в них народився син, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Оскільки, починаючи з липня 2007 року, між сторонами були припинені шлюбно-сімейні відносини, вона разом із дитиною стала проживати окремо.

17 серпня 2007 року відповідач без дозволу забрав у неї сина, пояснивши, що останньому краще буде проживати з ним. У подальшому відповідач заборонив їй бачитися з сином і приймати участь у його вихованні.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила відібрати у відповідача дитину і визначити місце проживання сина з нею.

У жовтні 2007 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив визначити місце проживання сина з ним, посилаючись на те, що його дружина веде аморальний спосіб життя, оскільки зловживає спиртним напоями, курить на очах у дитини, вихованням сина не займається, залишає його на сторонніх людей.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 28 листопада 2007 року первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено, ухвалено: відібрати ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_7, який проживає в будинку АДРЕСА_1, та повернути його ОСОБА_6, яка проживає в квартирі АДРЕСА_2; визначити місце проживання дитини разом із його матір’ю; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 на відшкодування витрат на правову допомогу 550 грн.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 3 березня 2008 року вказане рішення місцевого суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено: визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком - ОСОБА_7.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що батько - ОСОБА_7, має більше можливостей створити належні умови для виховання дитини, ніж мати - ОСОБА_6; позивачка фактично проживає з іншим чоловіком та матір’ю останнього, які є для дитини сторонніми людьми, а проживання малолітнього ОСОБА_7 зі сторонніми йому людьми не відповідатиме його інтересам.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Згідно зі ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого в них народився син - ОСОБА_8.

Відповідно до договору дарування квартири, укладеного 14 червня 2006 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_6, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_6 є власницею трикімнатної квартири АДРЕСА_2.

Зі змісту висновку виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 28 листопада 2007 року, вбачається, що матеріально-побутові умови проживання обох батьків задовільні. Вказаний орган вважав можливим визначити місце проживання дитини разом із батьком – з ОСОБА_7, лише з тих підстав, що мати дитини, ОСОБА_6 знаходиться в декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років, та крім допомоги по догляду за дитиною інших доходів не має.

Разом із тим, апеляційний суд установив, що згідно з трудовим договором від 1 лютого 2008 року позивачка працює секретарем.

За показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 позивачка під час проживання разом із сином піклувалася про нього, займалася його вихованням, спиртними напоями не зловживала.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону і принцип 6 Декларації прав дитини та дійшов помилкового висновку про те, що кращі умови, які може створити ОСОБА_7 і створення ОСОБА_6 нової сім’ї, є достатніми підставами для визначення місця проживання малолітнього сина з батьком; у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції, не встановив та не зазначив у рішенні, в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, при ухваленні рішення узяв до уваги ті ж факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, при цьому не спростував їх.

За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Луганської області від 3 березня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.