Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" (далі - ВАТ "УСК "Дженералі Гарант") про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу № 119-20071106-2116-1421-13 від 21 грудня 2006 року, що укладений між нею та ВАТ "УСК "Дженералі Гарант", застрахувала належний їй автомобіль марки "Мітсубіші", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, на випадок настання зазначених у договорі страхових випадків. 29 березня 2008 року близько 12 години позивачка, рухаючись на зазначеному автомобілі на автодорозі М 23 з міста Миколаєва у напрямку аеропорту "Миколаїв", потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, її автомобіль з’їхав у кювет, отримавши механічні ушкодження, а позивачка із закритою черепно-мозковою травмою та струсом головного мозку була доставлена до лікарні. Вважаючи ДТП страховим випадком, 21 квітня 2008 року звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте отримала відмову у її виплаті. Просила суд стягнути з відповідача 150 742 грн. 50 коп. страхового відшкодування. У подальшому уточнила позовні вимоги, зменшивши розмір страхового відшкодування до 90 900 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто із ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" на користь ОСОБА_6 90 900 грн. страхового відшкодування; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ДТП за участі позивачки сталося через перевищення останньою швидкості руху більше ніж на 30 км/год. в межах населеного пункту – міста Миколаєва, що відповідно до п. 5.2.2 договору страхування не відноситься до страхових випадків та є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи.

Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, страхову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 991 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про страхування" встановлено перелік підстав для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка 29 березня 2008 року близько 12 години рухалась на належному їй автомобілі на автодорозі М 23 з міста Миколаєва у напрямку аеропорту "Миколаїв", та, не впоравшись з керуванням, потрапила у ДТП. При цьому слід зазначити, що з пояснень експертів у судових засіданнях суду першої інстанції та з наявних у матеріалах справи висновків судових автотехнічних експертиз вбачається, що місце втрати позивачкою керування автомобілем, яке призвело до його пошкодження, знаходиться на деякій відстані після дорожнього знаку "Кінець населеного пункту". З висновку спеціаліста № 1180 від 28 липня 2008 року вбачається, що швидкість руху автомобіля позивачки на момент втрати керування та настання ДТП з урахуванням отриманих механічних ушкоджень складала 108,8 км/год. Оскільки Правилами дорожнього руху (1306-2001-п) визначено, що за межами населеного пункту дозволена швидкість руху складає 90 км/год., позивачкою не було допущено перевищення швидкості руху більше ніж на 30 км/год., унаслідок чого останній було безпідставно відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що мав місце страховий випадок –дорожньо-транспортна пригода, при цьому страховик неправомірно відмовив позивачці у виплаті страхового відшкодування.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 року скасувати, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.