Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності на ? частину будинку та його поділ, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про припинення права власності на частку в спільному майні, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2009 року,

У січні 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про поділ будинку.

Зазначали, що рішенням Косівського районного суду від 5 березня 2001 року за ними та їхнім братом ОСОБА_10 визнано право власності за кожним на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер і рішенням Косівського районного суду від 25 вересня 2007 року право власності на належну йому частку визнано за його дружиною ОСОБА_9, яка відмовилася від своєї частки на їхню користь. Інша частина будинку на праві власності належить відповідачці, яка перешкоджає їм в користуванні будинком. Добровільно провести його поділ не бажає. Просили провести поділ будинку в натурі, виділивши їм у власність ? його частину.

У листопаді 2008 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про припинення права власності на частку в спільному майні. Позовні вимоги мотивувала тим, що їй згідно рішення районного суду від 5 березня 2001 року належить ? частину будинку АДРЕСА_1, а відповідачам – по 1/6 частині цього будинку. Посилаючись на те, що реальний поділ спірного будинку неможливий, частки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 є незначними, ОСОБА_8 просила позов задовольнити, припинити право власності відповідачів на належні їм частини будинку та визнати за нею право власності на цю частину будинку, з виплатою їм компенсації та визнання за нею права власності на цю частину будинку.

У грудні 2008 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 подали до суду заяву, в якій зазначили, що належні кожному з них по 1/6 частині спірного будинку вони передають у власність ОСОБА_7

У зв’язку з цим у грудні 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 уточнили позовні вимоги та просили визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частину будинку і провести його поділ в натурі між ними та відповідачкою.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2008 року первісний позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право власності за кожним на ? частину будинку АДРЕСА_1; проведено його поділ між ними згідно з висновком експертизи; зобов’язано ОСОБА_8 та ОСОБА_7 здійснити роботи по переплануванню вхідних дверей та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 178 грн. 43 коп. компенсації за перевищення вартості виділеної частини будинку; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено: припинено право власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 на 1/6 частину кожного в будинку АДРЕСА_1. Зобов’язано ОСОБА_8 додатково внести на депозитний рахунок 3 554 грн., видати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 кошти з депозитного рахунку суду по 4 183 грн. кожному.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що кожному із позивачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 належить по 1/6 частині спірного будинку, що є незначною часткою та не може бути виділено кожному з них в натурі.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна виходячи з наступного.

Судом установлено, що сторони у справі є співвласниками будинку АДРЕСА_1, в якому відповідачці ОСОБА_8 належить ? його частина, друга половина в рівних частках (по 1/6 частині) належить ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9

Відповідно до положень ст. ст. 21, 24 та 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка незначна і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

Єдиною підставою для припинення права власності ним зазначено, що частка кожного з відповідачів за зустрічним позовом є незначною, і не може бути їм виділена в натурі. До такого висновку суд дійшов передчасно та з порушенням норм процесуального права.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

На порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права суди як першої, так і апеляційної інстанції під час перегляду рішення, належним чином доводів позивачів та заперечень відповідачки не перевірили.

Питання про виділ кожному із співвласників його частки взагалі позивачами не порушувалося. Їх частка у спільному майні становить ? частину, тобто є рівною з часткою ОСОБА_8 і саме цю частку позивачі просили виділити їм. Згідно висновку експертизи такий поділ є можливим.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 під час розгляду справи взагалі відмовилися від своїх часток у спірному будинку на користь ОСОБА_7 й просили визнати за останнім право власності на частину цього будинку.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи; роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Проте суди не роз’яснили позивачам порядок набуття права власності і належним чином не з’ясували підстави та предмет заявленого ними позову.

З огляду на викладене, ухвалені судами рішення не можна визнати законними й обґрунтованими і вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.