Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 у складі судді Попова В.Ф. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 у складі колегії суддів: Запорожана Д.В. (головуючого), Романішина В.Л., Шляхтицького О.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2016, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ в грудні 1998, в період з 08.10.2014 по 06.11.2015 перебував на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного посту №1 батальйону ДПС ДАІ з обслуговування стаціонарних постів та забезпечення супроводження УМВС (м. Херсон).

Наказом від 06.11.2015 № 415 о/с, виданим начальником управління МВС, ОСОБА_2 звільнений у запас Збройних Сил з 06.11.2015 через скорочення штатів відповідно до пунктів 10, 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та п. 63 "з" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості позовних вимог та відсутності правових підстав для його задоволення.

Позивач оскаржив в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати, а справу на правити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

На думку позивача чіткої процедури щодо подачі заяви про подальше проходження служби Закон України "Про національну поліцію" (580-19) не передбачає. Відсутність відмови та поданий позивачем рапорт своєму безпосередньому керівнику і є доказом, який засвідчує бажання про подальше проходження служби, чого не досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу до суду не надіслав. Учасники справи не заявляли клопотань про розгляд касаційної скарги за їх участю.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків. Закон України №580-VIII "Про Національну поліцію" (580-19) (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ) був прийнятий 02.07.2015 та набрав чинності 07.11.2015.

Відповідно до пунктів 9 - 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції (п. 9).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (п. 10).

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п. 11).

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підставі для висновку, що однією з обов'язкових умов прийняття працівників міліції на службу до поліції є виявлення ними бажання проходити службу в поліції.

Як встановлено судами, згідно з довідкою управління МВС від 25.12.2015 №1/3090 станом на 06.11.2015 від ОСОБА_2 рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ 06.11.2015 року за пп. "к" п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, - у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в органи поліції не надходив, у журналах вхідної кореспонденції не реєструвався, у зв'язку з чим, керівництвом УМВС України в Херсонській області не розглядався.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, виявлення бажання передбачає вчинення певних дій, в даному разі це волевиявлення щодо подальшого проходження служби у формі заяви або рапорту, поданих у встановленому порядку на ім'я керівника установи, тобто через відділ (канцелярію), відповідальну особу, які здійснюють реєстрацію заяв або засобами поштового зв'язку. Саме такі докази можуть бути належними та враховані судом при прийнятті рішення.

Тому, доводи позивача про те, що відсутність його відмови від проходження служби в поліції та поданий рапорт командиру взводу і є доказами, які засвідчують бажання про подальше проходження служби в рядах Національної поліції, судом відхиляються.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частин 1-2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.