Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 у складі судді Качур І.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 у складі колегії суддів: Безименної Н.В. (головуючого), Аліменка В.О., Кучми А.Ю. у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення (висновок) атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо ОСОБА_4 про невідповідність займаній посаді з подальшим звільненням зі служби в поліції через службову невідповідність. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с та наказ №87 "По особовому складу" в частині звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність). Поновлено ОСОБА_4 на службі в поліції на посаді інспектора роти дорожньо-патрульної служби поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з 17.02.2016. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.02.2016 у розмірі 39082,40 грн. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з жовтня 2010 перебував на службі в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 призначений на посаду інспектора роти дорожньо-патрульної служби поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з присвоєнням спеціального звання "капітан поліції" на підставі Наказу Національної поліції України від 07.11.2015 №77 о/с. Наказом Національної поліції України від 17.02.2016 №77 о/с (з урахуванням внесених змін Наказом №87 від 24.02.2016) відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" капітана поліції" ОСОБА_4 було звільнено з посади через службову невідповідність. Підставою для прийняття вказаного наказу став висновок атестаційної комісії №1 від 01.01.2016.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що атестування позивача проведене за відсутності для цього підстав, а також всупереч меті, що визначена статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію". Суди зазначили про недотримання атестаційною комісією процедури атестування позивача, передбаченої Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських, оскільки прийняте за її наслідками рішення не містило висновків щодо обставин, перелічених у пункті 16 розділу IV Інструкції та факту відповідності поліцейського вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді, а тому визнаний судами необґрунтованим. З огляду на вказані порушення, суди вважали звільнення позивача за наслідками проведеної атестації незаконним, тому поновили позивача на посаді та присудили на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідачем - Головним управлінням національної поліції в Київській області подано касаційну скаргу на рішення, в якій просить оскаржувані рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку підставам прийняття рішення атестаційної комісією і таким чином перебрали на себе дискреційні повноваження останньої та прийняли нове рішення про відповідність позивача займаній посаді. Скаржник вказує, що судами порушені норми матеріального права, а саме пункт 20 розділу IV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465 (z1445-15) , який не вимагає зазначення у протоколі співбесіди конкретних запитань, які ставляться поліцейському і відповідей на них. На думку скаржника, атестування позивача проведене в межах повноважень атестаційної комісії та у спосіб, передбачений Інструкцією про проведення атестування поліцейських, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465 (z1445-15) , а тому висновки судів попередніх інстанцій про порушення порядку проведення атестування є безпідставними.

Позивачем у відзиві на касаційну скаргу просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову суду першої та апеляційної інстанцій, як такі, які прийнято з урахуванням всіх обставин справи та на підставі норм чинного законодавства - без змін.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового судового рішення, визначені статтею 351 КАС, відсутні.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Починаючи з 07.11.2015 набрав чинності Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (580-19) (надалі - Закон №580-VIII (580-19) ).

Згідно з пунктом 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII (580-19) , працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що наведена норма Закону №580-VIII (580-19) не передбачає проведення атестування як вимогу для прийняття на службу в поліції працівників міліції, які виявили таке бажання.

Відповідно до частин 1-4 статті 57 Закону №580-VIII, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанції щодо можливості проведення атестування поліцейських лише з підстав, наведених у частині 2 статті 57 Закону №580-VIII, є обґрунтованим і таким, що відповідає нормам законодавства. Передбачені даною нормою повноваження керівника поліції та/або керівників органів (закладів, установ) поліції приймати рішення про проведення атестування поліцейських також повинно здійснюватись виключно з підстав і з метою, визначених частиною 2 статті 57 Закону №580-VIII.

Пунктом 15 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465 (z1445-15) , що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 року за №1445/27890 (z1445-15) (надалі - Інструкція) визначено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків:

1)займаній посаді відповідає;

2)займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду;

3)займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність;

4)займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Пунктом 16 розділу IV Інструкції встановлено, що атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6)наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Пунктом 20 розділу IV Інструкції передбачено, що усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення.

Судами попередніх інстанцій, на основі досліджених під час судового розгляду доказів, встановлено, що атестаційна комісія не провела всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноти виконання ним функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не врахувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень.

Колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що на підставі встановлених фактичних обставин справи, суди попередніх інстанції правильно застосували наведені норми матеріального права та дійшли вірних висновків про те, що оскаржуване рішення (висновок) атестаційної комісії не містить висновків щодо обставин, передбачених пунктом 16 розділу IV Інструкції, та факту відповідності поліцейського вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді, а тому, є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржника з приводу дотримання атестаційною комісією при складенні висновку вимог пункту 20 розділу IV Інструкції, оскільки формальне зазначення у висновку атестаційної комісії усіх необхідних складових, саме по собі, ще не може свідчити про обґрунтованість даного рішення та наявність підстав для його прийняття відносно позивача.

Також суд касаційної інстанції не бере до уваги твердження скаржника стосовно того, що суди попередніх інстанцій перебрали на себе повноваження атестаційної комісії та прийняли рішення, прийняття якого належить до її виключних повноважень. Так, норми Закону №580-VIII (580-19) та Інструкції наділяють повноваження приймати рішення за наслідками атестації поліцейських лише атестаційні комісії. Разом з тим, атестаційна комісія повинна мотивувати своє рішення (висновок). Зважаючи на те, що пункт 3 частини 3 статті 2 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, то суди в наведеній категорії справ мають право і зобов'язані перевіряти обґрунтованість оскаржуваного рішення (висновку) атестаційної комісії. Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті. За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак, все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Зважаючи на незаконність проведення атестації позивача та безпідставність рішення відповідача, а також те, що під час проведення атестування відносно позивача атестаційною комісією порушені принципи об'єктивності, обґрунтованості, комплексності атестування працівників поліції, суд приймає доводи скаржника про те, що звільнення позивача через службову невідповідність за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" відбулось незаконно, у зв'язку з чим наказ від 17.02.2016 №77 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_4 зі служби в поліції за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Київській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 355- 356, 359 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.