Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Шипуліної Т.М. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. розглянув у порядку письмового провадження справу №803/509/16 за позовом ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за заявою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017,

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0003331303. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 скасовано в частині відмови в позові та прийнято нову постанову, якою позов у цій частині задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 №12659-17. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 - без змін.

Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області звернулася до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 у справі №803/509/16 за позовом ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві відповідач просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2016, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України 31.01.2017.

Ухвалою Верховного Суду України від 12.05.2017 відкрито провадження за заявою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 у справі №803/509/16 за позовом ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Шипуліної Т.М. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Шипуліної Т.М. від 15.02.2018 заяву Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 у справі №803/509/16 за позовом ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII (2147а-19) , який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки LEXUS моделі RX450H, об'єм двигуна - 3456 куб. см., рік випуску - 2013, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії.

Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області прийняте податкове повідомлення-рішення 11.06.2015 №12659-17, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку в сумі 25000,00грн.

ОСОБА_3 сплатила транспортний податок двома платежами: 08.09.2015 в сумі 5000,00грн. та 22.09.2015 в сумі 20000,00грн.

Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області проведено камеральну перевірку та складено акт від 08.02.2016 №428/17-04/2688311207, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0003331303, яким позивача було зобов'язано сплатити штраф в сумі 2000,00грн. у зв'язку із затримкою сплати транспортного податку.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції податковий орган посилається на неоднаковість застосування у подібних правовідносинах підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, статті 10, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, статті 267 Податкового кодексу України.

На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області подала копію постанови Вищого адміністративного суду України від 28.09.2016 у справі №826/18692/15 (К/800/10935/16) в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у разі невстановлення місцевого податку рішенням відповідної місцевої ради, він підлягає справлянню на підставі положень Податкового кодексу України (2755-17) за мінімальними ставками.

У справі, про перегляд рішення в якій заявлено вимогу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, на які посилається заявник, Верховний Суд зазначає таке. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з транспортного податку, податку на майно, відмінного від земельної ділянки та плати за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 4.1.19 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України (2755-17) внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) , який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Луцькою міською радою рішення від 28.01.2015 №69/5 "Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку" не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України (2755-17) норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Для застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку у строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема транспортного, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення Податкового кодексу України (2755-17) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України (254к/96-ВР) , які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом" та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення "Щокін проти України" пункти 50, 51; "Сєрков проти України" пункти 33, 34).

Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

За таких обставин, висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Враховуючи викладене, заява Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області не підлягає задоволенню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII (2147а-19) ) та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII (2136-19) ), суд -

У задоволенні заяви Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 у справі №803/509/16 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.