Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні будинком, вселення та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 4 квітня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2008 року,

У серпня 2007 року ОСОБА_6 звернулась із позовом посилаючись на те, що 20 лютого 2007 року між нею та відповідачкою ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8

Вважає, що даний договір укладено нею під впливом помилки, яка полягає у неправильному розумінні істотних обставин справи, а саме обставин, які стосуються юридичної природи вчиненого правочину. Крім того, будучи введеною відповідачкою в оману, укладаючи договір не розуміла його значення, грошей за продаж будинку від відповідачки не отримувала та через малограмотність договору про продаж будинку не читала. Підписуючи договір купівлі-продажу вважала, що уклала договір довічного утримання, оскільки відповідачка обіцяла здійснювати за нею догляд та надавати допомогу.

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 уточнила позовні вимоги, зазначивши, що вона є людиною похилого віку, постійно хворіє, іноді виникають короткочасні психічні розлади, тому у момент укладення договору купівлі-продажу не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, просила визнати зазначений договір недійсним.

ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про вселення та усунення перешкод у користуванні, володінні й розпорядженні будинком АДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_7 доповнила свої зустрічні позовні вимоги та просила виселити ОСОБА_6 зі спірного будинку.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 4 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2008 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_7 перешкоди у володінні, користуванні й розпорядженні будинком АДРЕСА_1, а також вселено ОСОБА_7 з її родиною в зазначений будинок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд у суд першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1.

20 лютого 2007 року за договором купівлі-продажу вона здійснила відчуження зазначеного будинку на користь своєї невістки – ОСОБА_7

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 мала намір укласти саме договір купівлі-продажу будинку, доказів умисного введення її відповідачкою в оману не надала, не помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін укладеного договору, договір посвідчений з дотриманням вимог чинного законодавства, без порушення прав та законних інтересів сторін, а також при їх вільному волевиявленні.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_6, на підтвердження своїх вимог посилається на обставини щодо укладення договору купівлі-продажу внаслідок обману, помилки щодо природи правочину, а також на те, що у момент укладення договору купівлі-продажу вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, просила визнати договір недійсним на підставі ст. ст. 225, 229, 230 ЦК України.

Статтею 225 ЦК України передбачається, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, на що позивачка послалась уточняючи заявлені позовні вимоги, проте суд у мотивах не навів обставин на спростування наведених доводів та не дав їм правової оцінки.

Таким чином, суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України доводів позивачки не перевірив, підстав позову не уточнив, не визначився з характером спірних правовідносин, послався в рішенні лише на ст. ст. 229, 230 ЦК України, не зазначивши мотивів відмови у задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.

Отже, судом першої інстанції не повно з’ясовані обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 4 квітня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.