Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Некос-Ріелті" (далі - ТОВ "Некос-Ріелті") до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ТОВ "Некос-Ріелті" на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2007 року та рішення Апеляційного суду м. Києві від 27 травня 2008 року,

У березні 2007 року ТОВ "Некос-Ріелті" звернулося з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 25 лютого 2004 року між відповідачкою і ВАТ "Банк "БІГ Енергія" було укладено кредитний договір № 11/19-02-2004, згідно з яким ОСОБА_6 одержала кредит в розмірі 23 000 гривень строком на один рік. Того ж дня між ВАТ "Банк "БІГ Енергія" і ТОВ "Некос-Ріелті" був укладений договір поруки № 32/19-02-2004, за яким позивач виступив перед банком поручителем за виконання відповідачкою своїх зобов'язань.

17 березня 2005 року між ВАТ "Банк "БІГ Енергія" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 11/06-03-2005, згідно з яким вона отримала кредит в розмірі 50 000 гривень строком на шість місяців. Того ж дня між ВАТ "Банк "БІГ Енергія" та ТОВ "Некос-Ріелті" був укладений договір поруки №32/06-03-2005, за яким позивач виступив поручителем за виконання відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором. 7 квітня 2005 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаними кредитними договорами між ОСОБА_6 і ВАТ "Банк "БІГ Енергія" було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, відповідно до якого відповідачка передала в іпотеку банку належну їй земельну ділянку площею 0,060 га в АДРЕСА_1

Починаючи з квітня 2004 року відповідачка порушувала свої зобов’язання за кредитними договорами, а з березня 2005 року взагалі припинила сплачувати заборгованість перед банком за користування кредитом та відсотки. На виконання укладених договорів поруки ТОВ "Некос-Ріелті", як поручитель, виконало свої зобов’язання перед банком, сплативши заборгованість ОСОБА_6, внаслідок чого до товариства перейшли права кредитора, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

ОСОБА_6 проігнорувала лист ТОВ "Некос-Ріелті" з пропозицією сплатити заборгованість за кредитними договорами, тому позивач ставить питання про стягнення заборгованості у судовому порядку.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2007 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Некос-Ріелті" на користь ОСОБА_6 3 500 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Апеляційного суду м. Києві від 27 травня 2008 року зазначене рішення місцевого суду в частині стягнення витрат на правову допомогу скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін

У касаційній скарзі ТОВ "Некос-Ріелті" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ТОВ "Некос-Ріелті" реалізувало захист свого права на стягнення заборгованості за кредитними договорами у спосіб, який передбачено ст. 18 ЦК України - шляхом звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису на борговому документі, а тому позивач має право на виконання зазначеного виконавчого документу в порядку виконавчого провадження, оскільки його право на захист порушеного права ним було реалізовано в інший вибраний ним спосіб.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

В ідповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на судовий захист.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про те, що ТОВ "Некос-Ріелті" реалізувало захист свого права на стягнення заборгованості за кредитними договорами шляхом звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису на борговому документі, а також не врахували, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби від 8 лютого 2006 року виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом, повернуто без подальшого виконання.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Некос-Ріелті" задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2007 року та рішення Апеляційного суду м. Києві від 27 травня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.